«Бог не дає людині більше випробувань, ніж вона може витримати».

Якщо відштовхуватись від цього вислову, то діти, з якими я познайомилась в Одесі, достатньо перенесли на своєму такому ще короткому життєвому шляху і заслуговують бути найщасливішими.  І можливо це так і є, можливо вони щасливі, десь там в глибині душі. Щасливі, бо в них є притулок, де про них піклуються добрі люди, щасливі, бо в них є друзі, щасливі, бо  в них є душа, якою вони відчувають більше, ніж деякі з нас, щасливі, бо в них є футбол….

У дитячому фонді «Дорога додому» в Одесі перебувають діти, яких знайшли просто на вулиці. Деякі з них не мають ані батьків, ані рідних, ані дому і саме у цьому благодійному фонді вони знаходять все необхідне для нормального життя і розвитку.

Тут вони навчаються, роблять домашні завдання, граються, танцюють і навіть мають власну футбольну команду.

12-річний Антон грає у захисті. Його улюблений футболіст - Криштіану Роналду. Він хоче бути схожим на свого фаворита: мати амплуа форварда і красиво забивати. Вперше Антон почав пізнавати «ази» футболу не на футбольному полі і не на ігровому майданчику, а в хащах, неподалік одного зі спальних районів міста. Саме там, просто неба, він жив декілька років зі своїми батьками. Тут вони проводили і спекотне літо, і люту зиму. Тут вони спали та готували їжу. Одного дня батько знайшов старенький, пошарпаний м'яч і подарував Антону. Іграшка стала чи не єдиною відрадою дитини. Після того, як у 2009 році  співробітники фонду «Дорога додому» знайшли сім'ю Антона, перше, що запитала мама хлопчика: «Чи можете сина оформити до школи?».  Наразі, жінка депортована з країни, а хлопчик зарахований до фонду, ходить до школи, добре навчається і готується разом з командою благодійного закладу  до турніру з футболу «Кубок UNICEF», який проходитиме 20 травня у Києві. 

 Перебуваючи на тренуванні футбольної команди фонду «Дорога до дому»,  я не змогла не помітити маленького хлопчика, що тренувався окремо від команди. Його ім»я -  Ростик. І попри маленький зріст, хлопчику вже виповнилося 11 років.

-         Ростик, який в тебе розмір ніжки? – запитала я.

-         36

-         А розмір кросівок, в яких ти граєш?

-         39

    «Ми не маємо кросівок на таку маленьку ніжку» - зауважив тренер команди. Думаю, що більшість з нас вже кинули б м'яч, кросівки та пішли шукати більш комфортне захоплення. А  Ростик бігає, грає і мріє потрапити у склад команди фонду.  Поки через маленький зріст хлопчика, тренер його не ставить грати, та я вірю, що у нього все попереду, адже найталановитіший футболіст сучасності Мессі – теж не гігант!

    Ось так футбол вносить свою частку у виховання дітей, які живуть у скрутних життєвих обставинах. Він вчить їх бути сильними, витривалими, досягати своєї мети і спрямовувати свою енергію у правильному напрямку. Він не лише виховує в них футболістів, він створює  людей зі світлим майбутнім.