Тимур Мірошниченко по праву являється обличчям Першого національного. З 2005 року, незважаючи на проблеми в НТКУ, він продовжує працювати на каналі. Більш того, хлопець пишається своїм місцем роботи і запевняє, що кращі часи державної телекомпанії ще попереду. Напередодні чергового музичного свята під назвою Євробачення "ТелеПростір" поспілкувався з Тимуром і дізнався, яким чином ведучий потрапив на ТБ, за яких обставин почав коментувати Євробачення, а також з'ясував, що ж забезпечило психологу за освітою неймовірну популярність в Інтернеті.

- Ти навчався в НАУ. За яких обставин ти потрапив на ТБ?

- На телебаченні я почав працювати з 2005 року, однак за деяких обставин міг з’явитись перед телеглядачами й раніше. У 2002 році я поступив в НАУ і одразу пішов грати в команду першокурсників КВК. В університеті цей напрям дуже розвинений. У той час якраз набирав обертів фестиваль "Березневі паростки", у якому брали участь команди студентів 1 курсу. Саме тоді команда першокурсників, капітаном якої я був, посіла третє місце на вищезазначеному фестивалі, а я здобув номінацію "Кращий конферансьє". З того часу я почав вести абсолютно всі концерти в університеті, яких реально дуже багато. Пригадую, одного разу я провів 22 концерти за місяць.

Наступного року, коли університету виповнилось 70, я удостоївся честі вести великий концерт у парі з Олею Горбачовою, яка ще тоді не співала (сміється – "ТелеПростір"). Режисером концерту був мій майбутній начальник на Першому національному Косяченко Олександр Іванович. У концерті з’являлись різноманітні ролики, текст для яких мені довелось начитувати в телецентрі. Після місяця плідної співпраці з НТКУ Олександр Іванович запитав мене, чи не хочу я працювати на телебаченні. Я, звісно ж, сказав що хочу, на що тримав відповідь: "Я тобі зателефоную". Мені тоді було 17 років, я спокійно продовжив грати в КВК, розвиватись як ведучий на КВКшному рівні, і навіть забув про цю розмову.

У жовтні 2004 року мені зателефонував Олександр Іванович і запропонував під’їхати в телецентр, щоб можна було подивитись на мою роботу в студії. Я прийшов, ми подивилися на камери, провели так звану співбесіду. І одразу після цього мені сказали, що 28 жовтня 2004 року у мене буде перший прямий ефір. Я, звичайно ж, погодився.

На той час я уже був капітаном команди КВК університету. Однак так склалися обставини, що на 28 число припав півфінал ліги КВК. Я одразу ж подзвонив Олександру Івановичу і запропонував перенести мій перший прямий ефір на 29 число. Режисер погодився. Однак за два дні перенесли півфінал на 29-те, і я знову був змушений подзвонити Олександру Івановичу з проханням перенести мій телевізійний дебют. На це я отримав відповідь: "Я тобі перетелефоную". І голос пана Косяченка у своїй слухавці я почув аж через рік. У вересні 2005-го він подзвонив мені і запропонував "з понеділка в ефір виходити". Саме тоді один із ведучих популярної на той час програми "Студія 5" був у відпустці, і мені випала нагода його підмінити в прямому ефірі. Після того, як я попрацював в ефірі тиждень, всім сподобалось і мене прийняли на роботу. Таким чином з жовтня 2005-го я офіційно працюю на Першому національному, неофіційно – з вересня.

- Розкажи про свій перший досвід роботи у прямому ефірі.

- Спочатку я не зовсім розумів, що таке прямий ефір, і через це, мабуть що, й не хвилювався. Однак уже наступного дня, коли я знову мав з'явитись перед телеглядачами, мене трусило дуже сильно. Через це другий прямий ефір дався мені значно складніше. Однак через деякий час втягнувся.

Уже зараз я можу з впевненістю сказати, що я абсолютно задоволений і радий з того, що моя телевізійна кар’єра почалась саме з прямих ефірів, тому що тепер реально нічого не страшно. Звичайно, хвилювання практично завжди присутнє, особливо перед якимись серйозними ефірами, великими концертами, однак вважаю, що це природно.

- За яких обставин ти почав коментувати Євробачення?

 - Євробачення я почав коментувати знову ж таки завдяки Олександру Івановичу, який мав відношення до цього конкурсу на каналі. Пройшло буквально 1,5-2 місяці з того часу, як я почав працювати на Першому. Пан Косяченко запитав мене, як я ставлюсь до Євробачення, і запропонував попрацювати у якості коментатора. Я серйозно до цього конкурсу не ставився, інколи, звичайно, дивився. В принциці, в Україні всі тоді дивились конкурс, адже рік став тріумфальним для Руслани.

У той час якраз проходив концерт з нагоди 50-річчя Євробачення в Копенгагені. Я був тоді резервним коментатором. Незважаючи на такий статус, конкурс я коментував повністю, оскільки це був своєрідний кастинг коментаторів. Керівництво моєю роботою залишилось задоволене і у грудні 2005 року, коли Перший національний вперше транслював дитяче Євробачення, я уже був основним коментатором конкурсу. 

Як ти готуєшся до коментування конкурсу?

Підготовка до резервного коментування Євробачення (концерту - "ТелеПростір") мабуть заклала найбільшу основу усіх моїх знань про це дійство, тому що за 2 тижні до роботи в ефірі я перечитав дуже багато інформації про конкурс.

Сьогодні я уже майже не готуюсь до Євробачення. Щоб бути в курсі, я щодня переглядаю сайти з новинами про конкурс. А уже під час двох тижнів Євробачення я додатково накопичую різноманітну цікаву інформацію щодо конкурсу, щоб розповісти її під час трансляції. Тексти я собі не прописую, тому що коли зачитуєш все з паперу – в ефірі це звучить неприродно і телеглядачі це чують. Тому я стараюсь коментувати Євробачення так, ніби мені самому було цікаво це слухати. Звичайно, усім сподобатись неможливо, однак, з іншого боку, я не вода, щоб усім подобатись.

- Яке Євробачення тобі найбільше запам’яталось?

- Мабуть, найбільше все ж таки запам’яталось Євробачення в Афінах, оскільки це було моє перше закордонне відрядження і перший конкурс, на який я поїхав. Все було в новинку, все було в диковинку, на все дійсно було цікаво подивитись. Я не можу сказати, що воно було найкраще організоване чи найкраще проведено. Якщо говорити про те, який конкурс був найкращим – то кожен останній, тому що щороку всі намагаються переплюнути попередників. В Німеччині в плані організації було все ж таки найкраще.

- З якими проблемами тобі доводиться стикатися під час коментування Євробачення?

- Проблем, як таких, практично не буває. Єдине що – в країнах, які організовують конкурс, використовують найсучаснішу техніку, у той час як техніка, що використовується на НТКУ, на жаль, не осучаснюється. Через це кожного року все складніше і складніше поєднати обладнання. Це, в принципі, не моя проблема, однак все відбивається і на мені.

- Щодо "Євробачення-2011". Що трапилось у ефірі під час коментування першого півфіналу конкурсу?

- Якраз у цьому випадку проблеми виникли не на стороні НТКУ, а безпосередньо в Німеччині. Німці щось неправильно скомутували. Перед початком першого півфіналу "Євробачення-2011" ми перевірили зв’язок з Києвом, все було чудово. За хвилину до початку шоу ми побажали одні одним успіху – я з Дюссельдорфа, мені з Києва – і шоу почалося. У мене в середині кімнати по великому рахунку тільки одна робоча кнопка – On Air/Mute. Як тільки ведучі конкурсу з’явились на сцені, я натиснув On Air і почав працювати. Фактично, у першому блоці, який зазвичай триває 4 хвилини, мені потрібно було сказати все найголовніше і так, щоб ніхто нікуди не пішов. Десь за хвилину, як я уже привітався і почав щось емоційно розповідати, мені із Києва у навушники починають кричати: "Тимур, ти де? Чому тебе немає?". Я розумію, що зв’язок не втрачено і, ймовірно, нас у Києві не чутно. Однак, попри це, я разом з Тетяною Тереховою, яка, до слова, перший раз коментувала Євробачення, продовжуємо відпрацьовувати цей блок, оскільки, можливо, режисери нас не чують, однак звук в ефірі є. Всіляке трапляється. Паралельно починають розриватись усі телефони, які, звичайно, не можна використовувати у коментаторській кабіні. Я починаю їх направляти ногою в куток і в цей же час викликаю місцеву техпідтримку, не перериваючи свій емоційний спіч в ефірі. І коли уже починається пісня, я натискаю кнопку Mute і дозволяю собі викинути негативну енергетику, яка накопичилась під час цього безперервного крику з Києва у навушниках. І саме тоді, коли я натиснув Mute – ми навпаки пішли в ефір. Це однозначно була помилка технічних служб в Німеччині, які неправильно скомутували щось: коли увімкнулися абсолютно всі коментатори на свої країни, щось там десь зав’язалося і сталася така неприємна ситуація.

Що я можу сказати? Всі ми люди і всі ми маємо право на помилку. Я абсолютно не пишаюся цим, хоча на наступний день і прокинувся знаменитим (сміється – "ТелеПростір").

- Як поставилося до цього інциденту керівництво НТКУ?

Єгор Бенкендорф, який у той час уже був у Дюссельдорфі, десь на 25-й хвилині ефіру прислав мені sms з словами: "Кажуть, що мат в ефірі". На що я йому відписав: "Так, було". Ти знаєш, після закінчення першого півфіналу у мене були думки їхати до готелю, збирати речі і відправлятися додому, тому що я на той момент не міг навіть уявити, що мені за це буде. Але дякуючи тому, що у даний час керівництво НТКУ - професіонали, вони розуміють, що це прямий ефір і може трапитись усіляке. Я приїхав до готелю, де мене уже чекав Єгор Андрійович. Він попросив мене розповісти, як все було. Я йому все розповів, попросив пробачення і якось воно само собою й пройшло. Хоча ще протягом 1,5–2 місяців я активно відбивався від запитань журналістів на цю тему.

- Ти досить-таки тривалий час працюєш на Першому каналі? Чого не вистачає НТКУ і чому скільки часу ти залишаєшся вірним державному каналу?

- На НТКУ мене тримає Євробачення та гарне ставлення керівництва. Лукавити не буду, мене запрошували практично на усі комерційні канали. Я не те, що не хочу йти з каналу, я просто не хочу змінювати шило на мило. Після роботи на Євробаченні йти на "Інтер" і вести якийсь маленький проект – не хочеться. Так, у фінансовому плані я би був у виграші, однак мені вистачає корпоративів, яких могло й не бути на комерційних каналах через контракти. Я тричі відмовляв "Інтеру". Звичайно зарплата, яку вони мені одразу пропонували, у 5 разів більша, ніж я отримую на Першому національному. Однак там немає можливості працювати на корпоративах. Принаймні, це було прописано у тому контракті, який мені пропонували. Я сів і порахував: якщо у мене не буде можливості працювати на корпоративах, то у фінансовому плані навіть працюючи на "Інтері" я все ж таки буду в програші. Більше того, Євробачення, що б там не казали, це найбільша розважальна подія європейського масштабу, якій аналогів немає. І поки ніяких аналогів немає – навіщо мені щось змінювати? Більше того, я як в університеті, так і зараз на Першому дійсно є патріотом того місця, де я себе нормально почуваю. Так, ставлення до мене у різного керівництва було різне, однак нам завжди вдавалось встановлювати професійні стосунки і нормально працювати. З нинішнім керівництвом у мене одразу налагодились нормальні стосунки і мене все абсолютно влаштовує.

Звичайно, НТКУ не вистачає нормального законодавства, адже саме через законодавство ми не можемо у першу чергу розвиватись фінансово. Телекомпанії фактично усі програми дістаються безкоштовно або по бартеру. Якщо б нам виділяли гроші на власний якісний продукт, - все було б по-іншому. Я впевнений у цьому. Зараз, на жаль, цього немає і перспективи абсолютно не райдужні. 

- Яких проектів не вистачає українському телебаченню?

- Розважально-пізнавальних. Телебачення не має лише розважати. Я роблю свою програму під назвою "Як це" і розумію, що саме таких проектів й не вистачає на українському ТБ. Звичайно, у неї невисокі рейтинги, ми відчуваємо фінансові проблеми. Половину програм ми робимо на ентузіазмі, знімаємо старенькими камерами. Фактично, я є не лише ведучим, а й водієм програми, адже на локації мені доводиться їздити разом з знімальною групою на власному автомобілі. Машину нам не дають навіть для зйомок у межах Києва. Переконаний, що якщо б у програми було більше можливостей для розвитку – все було б інакше.  

Українському телебаченню не вистачає цікавих програм формату Discovery. Звичайно, все впирається у фінансування, з яким у нас часто виникають проблеми. На заході у телепродукт вкладаються просто божевільні кошти, у той час як нам потрібно значно менше. В Україні є багато талановитих людей, які можуть робити якісний цікавий продукт за набагато менші гроші, але поки що жоден комерційний канал в цьому не зацікавлений.

Більшість комерційних каналів перетворились або на суцільне "развлекалово", або на якусь жовту пресу. Я вже не говорю про новини, після перегляду яких просто жити не хочеться. Ставлення до телебачення стає більш негативним. Всі перебираються в Інтернет. Я розумію, що це абсолютно нормально, поєднання Інтернету та телебачення, але ж потрібно якось більш розумно до цього ставитися. Вважаю, що ще кілька років і "развлекалово" завершить свою кар’єру і почнеться доба і ера саме пізнавальних проектів.

- Як ти ставишся до телеведучих-заробітчан, які приїжджають до нас працювати із країн ближнього зарубіжжя і, таким чином, відбирають хліб у вітчизняних?

Люди, які у себе не Батьківщині стали нецікавими – їдуть сюди заробляти гроші. Хай їдуть, але за рік-два вони і тут стануть не цікаві і зникнуть з екранів. Звичайно, що це не нормально. В Україні є велика кількість професійних ведучих. Ця хвиля рано чи пізно закінчиться, і вони стануть непотрібними не лише в себе на Батьківщині, але й у нас. І тоді уже все буде нормально.

- Поділись планами на майбутнє.

- Планую й надалі працювати на телебаченні, розвивати свій проект, створювати нові програми. Сподіваюся, моє майбутнє й надалі буде пов’язане з НТКУ, однак уже у більш приємних умовах.

Також у мене є мрія. Дитяче міжнародне Євробачення я уже провів. Сподіваюсь, що все ж таки коли-небудь хтось з наших артистів знову виграє доросле Євробачення і я посперечаюся і виграю тендер на ведучого конкурсу, і стану єдиним в Європі ведучим, який провів і дитяче, і доросле Євробачення.