Максим Неліпа: "Українському телебаченню не вистачає прозорості!"

Максим Неліпа – інженер, ведучий, актор та просто хороша людина, за плечима якої чималий досвід роботи на провідних телеканалах України. У своєму інтерв’ю завзятий рибалка поділився з "ТелеПростором" кращими миттєвостями свого життя і розказав, як з простого студента київського "Політеху" виріс у справжню "зірку" українського телебачення

Ти навчався в НТУУ "КПІ" на приладобудівному факультеті. Розкажи про свої студентські роки.

Навчання в "КПІ" - виключно мій вибір, який я зробив усвідомлено. Ще в школі я цікавився електронікою, але комп’ютер на той  час дозволити собі не міг. Пригадую, як батько у свого знайомого купив мені напівзібраний комп’ютер "Спеціаліст". Я спробував його дозібрати, але у мене нічого не вийшло – все спалив! Проте мені стало цікаво і я почав їздити на радіоринок і скуповувати різноманітні деталі, комплекти. Беручи з клієнтів завдаток, я з усього вищевказаного майстрував комп’ютер, який згодом і продавав. Але невдовзі заробітки стали мізерними і продовжувати займатись так званим бізнесом не було сенсу. Оскільки це стало моїм хоббі, як то кажуть, руки паяльник тримали, я вирішив піти навчатись в "КПІ".

Як тебе занесло в КВК?

Провчившись рік, я побачив оголошення про набір учасників в команду КВК НТУУ "КПІ" і вирішив спробувати. Саме після цього почалось зовсім інше життя. Ставши капітаном, потрапив в команду збірної Києва ("Столичные пижоны" - ТелеПростір), яка виступала на міжнародній арені. Саме ця команда дозволила мені набратися досвіду, який мені дуже знадобився під час ігор з інститутською командою "Ковбои политеха".

Ти щось виграв з командою "Ковбои политеха"?

Ми були чемпіонами Києва, України, а також виступали в Москві у Олександра Маслякова. Але вище ¼ фіналу пройти нам не судилось. У нас була молода команда, яка після виступу на фестивалі у Сочі ввірвалась у Вищу лігу Олександра Маслякова без участі у Першій лізі Воронєжа. На той час у Вищій лізі уже виступали такі майстри своєї справи, як "Запорожье - Кривой Рог – Транзит", "Новые Армяне". Тому ми 2-3 сезони "поцеплялись когтями", стараючись не вилітати у першій же грі, і на тому все й закінчилось.

Розумієш, на той час були різні аргументи і мотиви для того, щоб КВК, як такий, згорнувся. Ми 7 років грали, я уже 6 років навчався в "КПІ". Повертаючись до теми навчання хочу сказати, що я використав усі три "привілегії" навчання в інституті: відрахування – поновлення, академвідпустка, повторний курс. Четвертий варіант – армія або диплом. Зараз пригадую, як мій завідувач кафедри Маєвський Станіслав Михайлович, який до мене дуже строго відносився, взяв у мене чесне слово (привселюдно), що інженером я не буду. Боюсь, що у деякій мірі я це не виконую і сподіваюсь, що у майбутньому взагалі його настанову порушу, адже розцінюю роботу своїми руками за допомогою відповідного інструменту як кращий варіант відпочинку.

Розкажи про перші кроки на телебаченні.

Спочатку була спроба промайнути в ефірі у авторському експериментальному проекті на телеканалі "Інтер". Було відзнято близько 20 програм, а в ефір вийшло всього чотири. У той час все грало проти телебачення. Важко було з кимось домовлятись, адже навіть підписаний контракт не давав ніяких гарантій. Але все таки це був мій перший досвід роботи на каналі. Я б порівняв це із першим падінням з гойдалки, коли не розумієш, що відбувається: ніби й не покатався і нічого не пам’ятаєш.

Потім був КВК, як присутність в кадрі. Але це не була робота на камеру, адже ми там працювали на зал.

Далі був "Підйом" на "Новому каналі". Прямий ефір, Аня Седокова. Мені доводилось прокидатись о 4-й ранку. Мінялось все: графік роботи, біологічний графік, коло друзів. Я починав ставати відомим, з’явилось поняття "корпоратив". Потроху з’являлась свобода для реалізації своїх планів.

Потім ти перебрався на ICTV.

На ICTV я вів програму "Програй мільйон". Це була програма, в якій я себе найкраще почував. У мене там був повний карт-бланш. Програма не стільки була направлена на мене, як на учасників. Всім учасникам були зрозумілі правила, вони одразу ж переставали думати про камери і зосереджувались на самій грі. Там були дуже цікаві запитання , як інтелектуального характеру, так і жартівливого. Після завершення зйомок програма просто закінчилась, не було ніяких сенсацій: на півроку купили ліцензію, півроку знімали, півроку "прокатали" і отримали задоволення.

А звідти – на Перший та "плюси".

Згодом я став ведучим квартирної лотереї "Хто там?". Спочатку вона виходила на Першому національному, потім – на "плюсах". Це не був прибутковий проект, але після нього повертаєшся додому з почуттям виконаного обов’язку.

На ефір лотереї у студію приходило 36 людей. Хто ці люди? Це люди, які перестають вірити у ще щось і залишається вірити у лотерею, тим більше держава у нас така, що у лотерею повіриш швидше, ніж у державу. Що я маю на увазі. Усі 36 чоловік, яких я бачив перед ефіром, не дуже сподівалися на виграш. Але потім хтось із них виграє головний приз, хтось ще щось і у підсумку вони всі йдуть звідти не з порожніми руками і що саме головне – вони бачать на свої очі, що це дійсно може трапитись саме з ними.

Тому я б сказав, що це у першу чергу був соціальний проект

Як ти сам ставишся до різноманітних лотерей?

Нормально ставлюсь. Але вважаю, що чесності та прозорості їм все таки не вистачає. Якщо взяти цю маячню, яку показують по телевізору – то це дійсно лохотрон. Лотерея і лохотрон це дійсно різні речі, хоча на одинакові букви починаються.  Саме до лохотронів я дуже категорично відношусь, мені шкода тих людей, які світять своїм лицем в кадрі і брешуть, переконуючи людей таким способом зіграти з ними у гру. Я вважаю, що все це їм воздасться. Найприкріше те, що така маячня наводить тінь на нормальні проекти на українському телебаченні, на яких всі трохи заробляють: люди отримують квартири, трішки заробляє невеличка компанія на виробництві проекту і досить велика частина коштів йде в бюджет. В цьому і полягає необхідність державних лотерей, оскільки саме вони у багатьох країнах світу у всі роки були тим маятником, який, у свою чергу, був направлений на розвиток країни. Державна лотерея є своєрідним різновидом облігацій, займу, які не розкрадаються, а направляються в необхідне русло для подальшого розвитку країни.

На якому каналі працювалось найкомфортніше?

Це був ICTV. Однозначно. Оскільки це було локально і я б навіть сказав по-сімейному. Всі питання вирішувались в одному приміщенні. З психологічної точки зору працювати було дійсно комфортно. Щодо Нового каналу, то там була дуже хороша творча група.

На телеканалі "Україна" я працював ведучим двох сезонів проекту "Народна зірка". Було дуже комфортно, адже проект новий, його придумували на ходу, як сценарій який можна дописати у будь-який момент. Одним словом – імпровізація.

Розкажи як ти потрапив на "Народну зірку". Знаю, там була кумедна ситуація.

Коли я їхав на базу під Кагарликом, мені подзвонив режисер телеканалу "Україна" і звернувся до мене з таким текстом: Привіт. Як справи. Що ти зараз робиш? Як настрій? А ти побритий? І саме така постановка запитання, з натягнутим спокоєм, заставила мене задуматись. Після мого запитання про те, що трапилось, режисер сказав, що у них виникла проблема з одним із ведучих проекту "Народна зірка" і одразу ж таки запитав мене, як швидко я можу приїхати. А я у цей час був уже за Одеською площею і на горизонті виднілась Конча-Заспа.

Після моєї лаконічної відповіді – як вийде – їм залишалось тільки чекати. Приїхавши на знімальний майданчик, сценарист вручив мені текст програми, попередньо розказавши у двох словах що і як, а режисер Максим Паперник, у свою чергу, постарався пояснити куди мені рухатись та у яку камеру дивитись. Ось так все й було у першому сезоні.

Другий сезон був більш врівноважений, але вже у прямому ефірі. Це все додало і хвилювання, і тонусу, і життя.

Як тобі працюється у прямому ефірі?

Мені прямий ефір більше подобається, ніж запис. Звичайно, я у собі стараюсь все зважувати, щоб ненароком щось не те сказати. Ти знаєш, за 6 років прямих ефірів мій внутрішній редактор налаштований так, що всі погані думки зразу обрізаються, та й я сам вихований так, що не можу жартувати нижче плінтуса. Я схиляюсь до думки, що телебачення все таки повинно бути живим. Адже чому я люблю прямий ефір? Тому, що відчуваю зв’язок з глядачем.

Як тобі працювалось у парі зі Сніжаною Єгоровою?

Сніжана - великий професіонал та майстер своєї справи. У неї за плечима надзвичайно великий досвід роботи на різноманітних майданчиках. Вона дуже вимоглива як до себе, так і до оточуючих людей. При роботі разом з нею мені залишалось кивати та погоджуватись з усіма твердженнями, які лунали з її сторони.

Розкажи про кумедні ситуації, які траплялись з тобою на знімальному майданчику.

Життя телевізійника, а тим більше ведучого повне всіляких курйозів та кумедних ситуацій. Важко виділити щось конкретне. Адже, що у мене викликає посмішку - не завжди сподобається глядачу.

Ти б став конкурсантом на проекті "Народна зірка"?

Для творчої людини будь-яка можливість самореалізації є своєрідним козирем. Це все залежить від обставин, на які впливають багато факторів: час, матеріальна сторона, тощо.

Я себе можу реалізувати в компанії з друзями, співаючи у караоке.

Зараз практично на кожному провідному телеканалі існують проекти-клони. Майже всі вони передбачають sms-голосування. Як ти ставишся до цього явища?

Я не думаю, що це все можна назвати програмами-клонами, швидше за все це якась мода, яка схильна до впливу і одягу, і машин, тощо. Те саме відбувається з телебаченням. Всі почали шукати зірок в народі. Чим Сергій Лоб (переможець другого сезону проекту "Народна зірка" - ТелеПростір) відрізняється від всіх інших? Чому йому не так важко? Тому, що Лоб в очах у людей, вибачте, "из грязи – в князи". Це і є свідченням того, що зараз мода на телебаченні – знаходити у народі "таланти" і давати цим "талантам" змогу пробиватись, заробляти і працювати на перспективу. На різних каналах – одна й та сама ідея проектів, лише під різним соусом.

Sms-голосування – своєрідне явище, адже немає ніякої можливості його перевірити. Мені здається, що така проста річ як зворотня sms, яка і так приходить з різноманітним спамом, повинна містити інформацію про віддані за того чи іншого учасника голоси. Адже люди повинні знати, що у загальній кількості відданих голосів за відповідного конкурсанта їх sms була під номером XX. Це одразу ж зніме багато запитань.

Чого не вистачає українському телебаченню?

Телебачення в боргу перед телеглядачами. Мені страшно не подобається те, що власники телеканалів женуться за рейтингами. Телевізор не повинен йти за глядачем, а повинен йому щось прищеплювати. Якщо ж виходити з рейтингових міркувань, то нехай краще боротьба ведеться у рамках різноманітних шоу. Я, надіюсь, дочекаюсь того моменту, коли канали будуть проводити боротьбу не на рейтинговому фронті, а на іміджевому.

Я схиляюсь до того, що нашому телебаченню, перш за все, не вистачає прозорості.

Яким телеканалам віддаєш перевагу?

На жаль, це не українські телеканали. Я віддаю перевагу каналам лінійки Discovery. Іноді можу перемкнути на "Охоту и рыбалку", але це так, щоб себе подразнити.

На якому каналі та у якій програмі хотів би себе спробувати?

Чесно кажучи, засипаний пропозиціями від багатьох телеканалів. Але поки не можу сказати нічого конкретного. У мене на комп’ютері, в голові, навіть трохи у відзнятому матеріалі є проекти, які, можливо, на одному каналі й не прижилися б, хоча працювати над ними хотілося б і я думаю, що й час би був на це.

У тебе є незначний досвід знімання у кіно. Як оцінюєш свою акторську майстерність?

Це було на рівні – а давайте спробуємо! Там були проблеми з бюджетом. З усього процесу мені сподобалась динаміка, попри надзвичайно великі паузи між зйомками. Якщо ТБ – це як бензопилою по льоду, то кіно – це дуже делікатна робота, мистецтво для якого потрібно володіти терпінням та надзвичайною витримкою. Це особливий світ, який я не готовий коментувати з будь-якої точки зору, а з професійної – тим більше, оскільки я ввірвався туди на два-три знімальні дні – і втік звідти ще швидше. Але попри все я радий, що життя надало мені такий шанс і я зумів його використати.

У 2007 році ти брав участь у проекті "1+1" Танці з зірками. Розкажи про свій танцювальний досвід.

Насправді, я два рази брав участь у проекті "Танці з зірками": у "Танцях з зірками-2" я танцював у парі з Анною Пилипенко, а у "третіх танцях" – з Оленою Шоптенко. Це була своєрідна "Санта-Барбара". У першому сезоні перемогла Олена Шоптенко з Вовою Зеленським, у другому я танцював з Анною Пилипенко, а у третьому я брав участь з Оленою Шоптенко, але перемогла Аня Пилипенко, яка танцювала у парі Марчином Мрочеком.

Уже зараз я можу з упевненістю сказати, що це було важке випробування для людини, яка ніколи не танцювала. Життя одразу помінялось: заховались вудочки, з’явились чешки. Весь вільний час, а це до 18-ти годин на добу, я витрачав на репетиції, "прогони" з оркестром, зйомки щоденників, знову репетиції. Спати доводилось у риболовному костюмі в машині, мало не в репетиційній залі.

Проект дійсно хороший, хоча танці я не полюбив. Вони настільки швидко ввірвались у моє життя, що викликали дію, яка викликає протидію.

"Танці з зірками" - проект, який має право на існування, адже саме після нього відкрилась чимала кількість танцювальних шкіл, в які пішли десятки тисяч людей. Якщо якимось чином ми зуміли вкласти свою лепту для такого ефекту – значить нігті, синці, які до сих пір сходять, чогось все таки варті!

Чи було відчуття ніби ви покинули проект завчасно, що можна було ще знайти порох у порохівницях?

Таке відчуття завжди є. Тим більше, коли ми з Шоптенко танцювали у "Танцях з зірками-3", у якому виступали кращі пари перших двох сезонів, жоден з дуетів не можна було назвати конкретно сильним чи слабким. У кожної пари були свої прихильники у залі, по той бік екрану та серед організаторів. Тому кожен міг сказати, що його засудили. Мені здається, що у даному випадку участь дорожча була за будь-яку перемогу.

У 2003 році сталась знакова подія. Ти познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою. Що можеш сказати про першу зустріч?

Моя майбутня дружина приїхала на Таврійські ігри як представник технічного спонсора, а я, у свою чергу, в цей час на денних сценах фестивалю вів різноманітні конкурси, репетиції, тощо. В перший же вечір, у ніч з 30 квітня на 1 травня, на верхній палубі одного з кораблів, на якому ми з друзями шукали вільний столик, сиділа невеличка група людей. Серед цих людей була й Тамара. Ми підсіли до них і почали грати у різноманітні ігри: тести, запитання-відповіді. Я одразу ж помітив, що ми однаково почали відповідати на запитання. На наступний день мені нічого не залишалось, як спробувати підійти і познайомитись ближче, а через два дні я уже дзвонив додому і казав, що повертаюсь з Таврійських ігор із майбутньою дружиною!

Ти зайнята людина?

Авжеж! Катастрофічно не вистачає часу, тому стараюсь спланувати свій день ще з вечора.

Твоє хобі це виключно рибалка?

Рибалка, рукоділля. Дуже люблю лижі, але вже третій рік поспіль мені не виходить нормально покататись.

Задоволений тим, як склалось твоє життя?

Так. Навіть якщо б була можливість щось змінити – я б нічого не міняв. Звичайно, серед приємних спогадів є й сумні моменти, але все, що нас не вбиває – робить сильнішими. Якщо б я щось змінив в минулому, неодмінно чогось позбувся би в майбутньому. Це якраз таки не та лотерея, в яку хотілося б зіграти.

Поділись планами на майбутнє.

Я б все таки зайнявся охороною природи. Мій брат вкладає надзвичайно великі зусилля в цю справу. Він створив і підтримує організацію "Громада рибалок України" і я як можу стараюсь йому у цьому допомагати.

Побажання сайту TeleProstir.com

Бажаю, щоб на сайті знаходилось місце для різноманітної інформації, але хорошої і правильної було набагато більше, щоб кожен користувач, гортаючи сторінки ресурсу, почував себе там максимально комфортно.

Редакції хотів би побажати, щоб у них була можливість дивитись один одному в очі, гуляти з дітьми на природі, займатись спортом і деколи забувати про телевізор.

Володимир Мула, спеціально для ТелеПростору