На великі екрани України вийшов канадський фільм "Гіркі жнива", в основу якого покладені страшні події Голодомору 1932-33 років. Те, що фільм про трагедію українського народу зняли саме в Канаді, зрозуміло: значну частину населення там складають українські емігранти, які свого часу вирушали за океан або в пошуках кращої долі, або й рятуючись від комуністичних репресій.

Саме в такій сім'ї – вихідців із Львівщини Ігнатовичів — уже в Торонто народився син Ігор (Ян), який став продюсером "Гірких жнив". Ні його рідні, ні він сам ніколи не знали, що таке Голод — отой, який доводив до божевілля, ставав причиною канібалізму, примушував людей їсти котів, собак, щурів і хрущів, вишукувати на полях мерзлу гнилу картоплю.

Проте часова і територіальна дистанція не зробили для нього чужим біль українського народу. І коли режисер Джордж Менделюк звернувся до бізнесмена, мецената та інвестора Ігоря Ігнатовича, той без вагань погодився вкласти у зйомки мільйони доларів.

Продюсер особисто представив стрічку у Львові. Тут він зустрівся із науково-викладацьким складом і студентами університету "Львівська політехніка", львів'янами, яким розповів про власну мотивацію культурницької інвестиції.

— Пане Ігорю, жителі Західної України, на щастя, не зазнали такої трагедії, як їх сусіди за Збручем. Звідки і в якому віці ви дізналися про Голодомор? Що спонукало вас вкласти такі значні кошти у цю стрічку?

— Як до мене прийшла ідея? Я був дуже зацікавлений у зйомках цього фільму, бо в західному світі знань про Голодомор майже не існує. Знає лише українська діаспора та деякі вчені, які займаються цією темою. І я подумав, що створити такий фільм за допомогою сучасної техніки – це не тільки викликати зацікавлення західного глядача, але й нагода поширити знання про Голодомор. Моя ціль і мрія була і є, щоб у західному світі розумні й освічені люди побачили цей фільм. І ми вже маємо здивовані і захоплені відгуки. Люди, які студіювали в університетах, зазначають, що раніше майже не чули про цей злочин. Вони кажуть: як це можливо, що про це не говорили ні в школах, ні в університетах. Так що це відразу дає натхнення на дискусію, під час якої проводяться паралелі з сучасністю.

Адже щоб зрозуміти будь-яку країну, треба знати її історію, переживання людей. І нашу українську історію треба чужинцям зрозуміти. Голодомор — це надзвичайно важлива і болюча сторінка української історії, відкрита до сьогодні рана. Вона мусить загоїтися, а для цього потрібно на цю тему говорити. І тепер, власне, буде нагода почати говорити про це у західному світі, вклинитись зі своїм минулим у концепцію сьогоднішнього політичного, дуже бурхливого і неспокійного, клімату, щоб було більше зрозуміло, якою є Україна, і які у неї відносини з Росією, як вони складалися протягом століть.

— Чи були у вашій родині потерпілі від комуністичного режиму?

— Я народився у Торонто, моя мама — з-під Львова, батько із Дрогобиччини. Під час Другої світової війни вони втекли від комуністів до Канади. Але деякі з родичів, хто залишився, потерпіли. Моєї дружини родина дуже потерпіла, а з батькової в Україні залишився лише один стрийко, якому було 15 років. Коли прийшли комуністи, то його як родича зрадників народу засудили на 15 років.

Загалом немає українця, який не потерпів би від сталінського і комуністичного терору. Так що я чув про ці злодіяння не тільки у канадській і в українській школах, до яких ходив, але й у сім`ї. Правда, небагато, бо в той час досить інформації про Голодомор не було навіть у Канаді. Сталін свого часу багато зробив, щоб приховати цю інформацію. Але поволі дослідники робили свою справу. Чимало інформації вийшло після розпаду Радянського Союзу, бо тоді відкрили всі документи і архіви КДБ. Тоді про українську трагедію почали говорити більше.

— У яких країнах будуть показані "Гіркі жнива"?

— Ми вже маємо договори із 45 країнами світу, тобто фільм буде показаний на кожному континенті. І мова лише про демонстрацію на великих екранах в кінотеатрах. Поза тим, ми вже доходимо до 100 країн, де він буде показаний по телебаченню. А з часом будемо розповсюджувати стрічку на дисках у країнах, які не можуть собі дозволити купити фільм, але хочуть його побачити.

— Чи було зацікавлення з Росії?

— Поки що не не було. Ми хочемо досягти резонансу у світі, а тоді, можливо, і там захочуть його побачити.

— Наскільки мені відомо, сценарій фільму змінювали 12 разів. Чим це було викликано? Що додавали і що вилучали із сюжету?

— Це є нормальна річ. Кожен фільм, кожен сценарій під час зйомок зазнає змін. Трапляється, його переробляють і по 20-25 разів. От і ми старалися, щоб було все краще і краще. І врешті дійшли до моменту, що можна було б ще виправляти, але фільм був уже готовий (сміється).

— Фільм демонструвався в рамках Берлінале і Каннського фестивалю? Як сприйняла сита Європа правду про голод в Україні?

— Ми не показували фільму офіційно ні в Каннах, ні на Берлінале. То були приватні покази дистриб’юторам. Так само було і в Америці, і на  інших фестивалях. Це не були публічні виступи, бо ми хотіли заручитися договорами з усіма. І насамперед, зі Сполученими Штатами. 24 лютого (на день пізніше, ніж в Україні, — ред.) розпочався показ по всій Америці.

— Резонансу ще не знаєте?

— Ще не знаємо, але чуємо, що є велике зацікавлення між діаспорою і не тільки, але й серед людей інших національностей, які слідкують за політичними подіями в Україні. Ми також мали спеціальний показ у Вашингтоні, Нью-Йорку, а також у Кембриджському університеті, в Лондоні, а тепер у Києві та у Львові, після чого буде канадська прем`єра. Скрізь фільм викликає величезне розчулення.

— Чи не було спроб зашкодити зйомкам фільму, якихось негативних меседжів із Москви тощо?

— Ми почали зйомки майже таємно, бо тоді ще при владі в Україні був Янукович, і якби дізналась преса, телебачення, був розголос, я певний, що він би відреагував. А так все робилося тихенько, щоб ніхто не знав. Хотіли спокійно завершити роботу, а тоді вже говорити про неї. Ми фільмували протягом 35 днів в Україні, і за два дні до завершення роботи Янукович проголосив, що не йде до Європи, а йде до Москви. Через два дні ми виїхали, а після того почався Майдан, і Януковичу вже було не до фільму. Через пару місяців ми повернулися, щоб відзняти сцени в інших місцях. Тоді вже було важче. Бо багато з тих, хто з нами працював над фільмом, вдень були на знімальному майданчику, а ввечері йшли на Майдан. І ми навіть просили, щоб вони не йшли, бо там було небезпечно, і на роботу приходили невиспаними, але люди чинили так, як вважали за потрібне, і дорікнути їм у цьому було неможливо. Вже після повернення до Канади, дізнались, що один із тих, хто з нами працював над фільмом, загинув у зоні АТО.

— Хто займався підбором акторів?

— У нас була ціль, щоб фільм мав акторів світового рівня. Їх підбором займався режисер, я це все схвалив, і хоч ми мали з цього приводу певні дискусії, головна візія фільму була за ним. Я ж працював, так би мовити, за кулісами: більше займався музичним тлом, стежив, щоб була дотримана історична правда. Але склад акторів мені дуже сподобався. Макс Айронс знаменито зіграв Юрія, а Саманта Баркс – Наталку. Мені дуже багато людей кажуть, що вона виглядає, як справжня українка. До речі, Макс Айронс, який грає художника, сам малює, і деякі з його полотен були використані у фільмі. Загалом, найважчим було знайти худих, виснажених людей для масових сцен. Ми шукали "масовку" навіть у хоспісах та в лікарнях, прагнучи таким чином надати картині достовірності.

— Для голлівудських акторів тема Голодомору в Україні — це щось таке фантастичне, як "Зоряні війни". Чи не було ризику, що фільм стане таким собі водевілем, тим більше, що трагічні події розгортаються на романтичному тлі?

— Актори дійсно нічого не знали про Голодомор. А почавши працювати, були і вражені сценарієм, і захоплені. Дуже гарна співпраця була між ними й українськими акторами. Всі старалися якнайкраще заграти свої ролі, бо знали, наскільки це важливо для світу. Велике значення мало також те, що зйомки відбувалися в Україні. Спілкування з людьми додавало грі акторів ще більшої достовірності.

— Перша назва фільму була "Врожай диявола". Чому її вирішили пом`якшити?

— Зараз знімається багато фільмів про Вселенське Зло, і ми не хотіли, щоб наша робота асоціювалася із цим жанром.

— Чи сподіваєтесь на окупність своєї багатомільйонної інвестиції?

— Мені було надважливо, щоб був такий фільм. Якщо він щось заробить, це буде бонус. Якщо ні – нема різниці. Мене питають, чи зробив би я подібну інвестицію ще раз. Немає мови. Я зробив би її.

— В історії України є багато трагічних сторінок. Чи нема у вас на меті інших проектів?

— Пропонують різні проекти. Але наразі я сконцентрований на цьому. Що буде далі – те буде.

***

Авторами сценарію "Гірких жнив" є канадець українського походження Джордж Менделюк та Річард Бачинський-Гувер. У головних ролях знялися голлівудські актори нової генерації – Макс Айронс (Юрій), Саманта Баркс (Наталка), Баррі Пеппер (Ярослав – дід Юрія), Тамер Гассан (червоний командир), Теренс Стемп (батько Юрія) та інші. У фільмі залучені також українські актори – Олександр Печериця та Остап Ступка.