Французькому акторові театру і кіно Жану Рено виповнилося 65 років.

Жан Рено (справжнє ім'я Хуан Морено-і-Еррера Хіменес) народився у місті Касабланка в Марокко в сім'ї вихідців з Андалузії (Іспанія), які переїхали до Північної Африки у пошуках роботи. Його батько працював у друкарні, мати була кравчинею.

Після смерті матері в 17 років переїхав до Франції, проходив військову службу у французькій армії для отримання громадянства.

У 1970 році брав уроки акторської майстерності у студії Мішеля Симона в Парижі. Обравши для себе акторську професію, вирішив скоригувати ім'я і замінив іспанське Хуан на французьке Жан, а прізвище Морено вкоротив на дві перших літери - Жан Рено.

Рено довелося змінити низку професій (шофера, бухгалтера, митника), поки він не зміг отримати маленьку роль у телесеріалі "Одна таємниця на день". Дебютом актора в повнометражному кіно стала роль у фільмі "Гіпотеза вкраденої картини" (L'hypothese du tableau vole, 1979) за якою послідували ролі різного плану в низці кінострічок.

У кінці 1970-х років він зіграв маленькі ролі у режисера Коста-Гавраса у "Світі жінки" (Clair de femme, 1979) і був партнером Ромі Шнайдер у "Перехожих із Сан-Сусі" (La passante du Sans-Souci, 1982).

Популярність прийшла до актора після знайомства з молодим режисером Люком Бессоном. Головна роль у фільмі "Блакитна безодня" (Le grand bleu, 1988) зробила Рено не тільки знаменитим, а й культовим актором покоління.

Романтичний імідж водолаза він змінив у наступній картині Бессона "Нікіта" (Nikita, 1990) на роль "чистильника", безжального найманого вбивці. Потім був фільм "Леон" (Léon, 1994) - історія раптової дружби і прихильності гангстера і дитини.

У 1990-ті роки актором були також зіграні ролі у фільмах "Людина у золотій масці" (L'homme au masque d'or, 1991), "Втеча від правосуддя" (Flight from Justice, 1993) та ін.. Він знімався в комедіях "Передрук" (Les truffes, 1995) і "Ягуар" (1996).

У 1993 році Жан Рено знявся у фантастичній французькій комедії Жана-Марі Пуаре "Прибульці" (Les visiteurs), що мала великий касовий успіх і породила дві серії продовження - "Прибульці II: Коридори часу" (Les couloirs du temps: Les visiteurs 2, 1998) і "Прибульці в Америці" (Just Visiting, 2001).

У Голлівуді актор зіграв у фільмах "Французький поцілунок" з Мег Раян (French Kiss, 1995) та "Місія: нездійсненна" (Mission: Impossible, 1996) з Томом Крузом.

Велику популярність Рено принесла головна роль у фантастичному блокбастері "Годзілла" (Godzilla, 1998), заради якого він відмовився від ролі агента Сміта у "Матриці".

Найбільш серйозною кінороботою Жана Рено періоду 1990-х років визнана роль Вінсента у фільмі "Ронін" (Ronin), що вийшов в 1998 році, в якому партнером актора зі знімального майданчика став Роберт Де Ніро.

На початку 2000-х років актор зіграв головну роль у комедійному бойовику Люка Бессона "Васабі" (Wasabi, 2001), знімався у популярній комедії "Невдахи" (Tais-toi, 2003), касових фільмах "Корсіканець" (L 'Enquête corse, 2004) та "Імперія вовків" ( L'empire des loups, 2005). У 2006 році виконав роль жандарма Понтона в пригодницькій комедії Шона Леві "Рожева пантера" (The Pink Panther), а потім у "Рожевій пантері-2" (The Pink Panther 2, 2009).

Серед останніх робіт Рено - ролі у кінострічках "Замкнуте коло" (Le premier cercle, 2009), "Облава" (La rafle, 2010), "22 кулі: Безсмертний" (L'immortel, 2010), "Команда мрії" (Les seigneurs, 2012), "Я, Алекс Крос" (Alex Cross, 2012).

Як театральний актор у 1977-1981 роках Рено працював у театрі у Дідьє Фламена. Виконав роль у виставі "Чудові випадки" в паризькому Театрі Едуарда VII.

Як режисер на прохання тенора Роберто Аланья поставив "Манон Леско" Джакомо Пуччіні в Туринській опері.

Жан Рено має нагороду Європейської кіноакадемії (2000). Удостоєний низки французьких орденів - ордена Почесного легіону, Національного ордена заслуг, ордена Мистецтв і літератури.

Актор одружений втретє. Першою його дружиною була Женев'єва Рено, другою - польська модель Наталія Дишкевич. У 2006 році Жан Рено одружився із актрисою і моделлю Софією Борукою. Від трьох шлюбів в актора шестеро дітей.