Головна Новини Супутникового телебачення Телекомпаній Інші новини Блоги Досьє Українські телекомпанії Світові телекомпанії Телеведучі Супутникові оператори Аналітика Україна Світ Інтерв'ю Спорт на ТБ Кіно Мультимедіа Фото Відео Супутникове ТБ Ключі до супутникових каналів Biss Cryptoworks Nagra Seca Viaccess Videoguard Таблиця частот Amos 4°W Astra 4.8° Е Hot-Bird 13°E Eutelsat W4 36°E Hellas Sat 39°E Экспресс АМ22 53°E ABS 1 75°E Ямал 201 90°E ТелеBIZ ТелеLIVE Backstage Live Телеляпи Інше Контакти

Костянтин Грубич: "З форматом своєї програми пробитись на центральний канал практично нереально!"

Розмір тексту:   Розділ: Ексклюзив Опублікував: Володимир Мула12 липня 2010 р., 21:00
Костянтин Грубич: "З форматом своєї програми пробитись на центральний канал практично нереально!"
Костянтин Грубич

Важко знайти людину, яка б не знала відомого телеведучого Костянтина Грубича, який у 1990-х займався виключно дитячим мовленням, а у 2000-х кардинально змінив свій образ, з'явившись перед глядачами в якості репортера. В ексклюзивному інтерв'ю ТелеПростору зразковий сім'янин розповів про перші кроки на телебаченні, роботу на "плюсах" та "Інтері", а також поділився думками про теперішнє вітчизняне ТБ.

Ви навчались в університеті Шевченка на факультеті журналістики. Чому саме цей ВУЗ обрали?

Ще у школі я вирішив, що буду журналістом. Як відомо, у той час в Україні було лише два факультети журналістики: в Києві та у Львові. Найближче мені з Полтави було їхати до Києва, оскільки до Львова – вдвічі далі. В Москву було досить складно потрапити, адже там була конкуренція загальносоюзна, у той час як у Києві – республіканська. Саме тому зупинився на Київському університеті, факультеті журналістики.  

Розкажіть про свої студентські роки. Що найбільше запам’яталось?

Студентські роки були чудові! Нам дуже пощастило з деканом – Анатолієм Захаровичем Москаленком (перший директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, заслужений журналіст України, письменник - ТелеПростір). Це була людина з великої літери, яка стількох людей виховала у професії…

А найбільше запам’яталось, мабуть, те, що відпочинку, як такого, у мене не було ніколи. Для мене не існувало канікул. Зараз пригадую, як, повернувшись з армії, я одразу ж влаштувався кореспондентом в обласну газету "Зоря Полтавщини", оскільки потрібно було якось себе утримувати.

З III курсу почав працювати на телебаченні. Мені доводилось поєднувати навчання з роботою. Через брак відпочинку у мене не було романів, оскільки дівчина вимагає часу, якого мені завжди бракувало.  

Як Ви потрапили на телебачення?

Повернувшись з армії, я поставив перед собою ціль потрапити на телебачення. У той час не було такого розмаїття каналів як тепер. Існував один телеканал УТ-1, який знаходився на вулиці Хрещатик, 26. Саме там я починав набивати перші синці. Працював на півставки в головній редакції програм для дітей та юнацтва у відділі вечірньої казки. Кілька місяців я пробув там: читав листи, які надходили мішками на телебачення, пробував писати казки, сценарії. Але так нічого в мене й не вийшло. Потім перейшов на інший поверх – у відділ публіцистичних програм. Була така передача – "Канал Д". Це був своєрідний телевізійний журнал для старшокласників. Для цього тележурналу я почав знімати сюжети. Але на самих сюжетах я не зупинився і почав просити керівництво поставити мене "в кадр". Таким чином я став ведучим.

Як Ви потрапили на "1+1"?

У 1997 році юнацьке ток-шоу "Вибрики", яке я у той час вів на УТ-1, було номіновано на премію "Золота Ера". Виграти мені не судилось, оскільки нагорода в номінації ток-шоу дісталася Миколі Вересню, який у той час працював на "1+1". На цьому дійстві був присутній гендиректор вищезазначеного каналу Олександр Роднянський, який у кулуарах підійшов до мене і запропонував перейти на "плюси" і розробляти там дитяче мовлення. Для мене це була надзвичайна пропозиція від якої неможливо було відмовитись, оскільки на "1+1" будь-кого не брали і більше того, туди не так просто було потрапити. Зробивши останній випуск "Вибриків" та залагодивши всі справи на УТ-1 я перебрався на "1+1".       

Програма "Не всі вдома" стала останньою дитячою передачею на "плюсах". Чому її закрили?

Закриття програми співпало зі світовою кризою. У той час в Росії був дефолт. Власники "1+1", інвестори з США, вимагали від керівництва каналу скоротити проекти. Нашу програму вирішили закрити. Всіх без виключення звільнили, повідомивши, що програма не вписується в концепцію та ідеологію телеканалу. Але, незважаючи на це, - це була повчальна історія, адже інколи й падати треба вміти!

grubich1

Після цього Вам довелось перекваліфіковуватись для роботи у інформаційній службі "1+1". Важко було?

Спочатку було дуже важко, оскільки я прийшов у "ТСН" зі своєю історією, мене українські телеглядачі уже знали. І між керівниками телеканалу відбулась суперечка щодо доцільності мого перебування в інформаційній службі, оскільки топ-менеджмент вважав, що я уже маю певний образ, який буде відволікати від сприйняття новин, адже мене звикли бачити лише у розважальних програмах. Але Роднянський засвітив переді мною зелене світло. Я повинен був створювати сюжети у стилі життєвих історій, адже ні в політику, ні в економіку зі своїм образом я не вписувався.

На перших порах кожна зйомка давалася мені важко, кілька місяців не дозволяли їздити у відрядження, і бували дні, коли зранку до вечора просиджував без роботи. Але потім керівництво збагнуло, що мене можна використовувати як "родзинку" і, як то кажуть, пішло-поїхало.

Уже зараз я можу з упевненістю сказати, що вмію робити сюжети на будь-яку тематику та хронометраж. Інше питання – їх тривалість, адже не завжди можна подати всю інформацію за досить короткий час.  

Що спонукало Вас створити програму "Глухоманія"?

Анатолій Ярема, директор телеканалу "1+1 International", запропонував мені створити програму для української діаспори. Передбачалось, що у програмі будуть виходити 15-хвилинні сюжети, відзняті по всій країні, щотижня протягом року. Програма створювалась на власному ентузіазмі та дружніх відносинах. Люди мені допомагали з програмою, бо не могли відмовити, хоча розуміли, що я роблю і для чого. Тому сюжети вийшли трохи імпресіоніськими. Але незважаючи на це, вони мені подобаються, і більше того, я радий з того, що мене давно немає на "плюсах", а сюжети продовжують виходити в прайм-тайм на "1+1 International".  

Досить довго Ви працювали на каналі "1+1". Не важко було залишати такий рідний для себе канал?

Було важко морально, оскільки за такий довгий період часу я звик до людей, мені на "плюсах" було дуже зручно, тепло та комфортно працювати. На роботу ходив, як на свято. І все це кинути та перейти на зовсім інший канал – було ризиковано. Але після розмови з Ганною Безлюдною (на той час була генеральним продюсером телеканалу "Інтер" - ТелеПростір) я прийняв рішення про перехід на "Інтер". І уже через два тижні, як я вийшов на роботу, програма "Знак якості" з’явилась в ефірі.  

Важко давались перші програми?

Спочатку це була дуже важка робота. Оскільки ніхто не знав як це організувати та робити.  Зараз перш ніж запустити програму знімають пілот, який місяць чи два обкатують. У нас же такого не було. Перші випуски одразу ж пішли в ефір. І в цьому я завдячую, перш за все, редакційному продакшну "Перша редакція" під керівництвом Олени Зерняк. Саме вона та її дівчата створили інтелектуальний фундамент програми, але так склалися обставини, що цьому колективу довелось розпрощатися з "Інтером". Але тепер у нас не менш бойова та дієва творча команда під орудою продюсера Віталія Трушина, яка уже в серпні випустить п’ятисотий випуск програми.

grubich2

Виробники продукції не висловлюють свої претензії творчій групі програми?

Дуже часто трапляються якісь непорозуміння з виробниками. Буквально кілька днів тому представники однієї торгової марки телефонують до мене з словами: Як же так, ми вас пустили на завод, а ви у програмі сказали, що наш сир не їстівний. Хіба так можна?

Справа в тому, що у нашій програмі все вирішують люди, тому якщо сир чи будь-яка інша продукція несмачна, то я вважаю, що виробники навпаки повинні старатись все зробити для того, щоб людям їх продукт сподобався. Інколи, звичайно, й ми помиляємось, але такий формат нашої програми.

Були випадки, коли нас не пускали на закриті підприємства. А нам потрібно туди потрапляти, оскільки у програмі ми показуємо технологію виготовлення тієї чи іншої продукції.

Ви змінили свій раціон після усього почутого і побаченого під час зйомок програми "Знак якості"?

Авжеж! Майже повністю відмовився від напівфабрикатів та білого хліба. Намагаюсь уникати солодощів, цукор не їм.

А взагалі раджу всім старатись їсти побільше овочів, зелені, морепродуктів. Хочу відзначити, що на рахунок харчування існує багато принад та спокус. Тому потрібно ставитись до цього обережно: поменше пельменів, ковбас - хіба що домашніх, де видно, що там дійсно м’ясо.

Чи є така продукція, яку ви не купите ні за які гроші?

Так, звичайно. Ці всі булки, пироги, біляші, чебуреки, шаурма… Не те, що я їх не куплю. Якщо не буде вибору, то доведеться  купити та з’їсти. Але сам собі я цього ніколи не придбаю.

Що вам подобається та не подобається на вітчизняному телебаченні?

Не подобається те, що практичного на кожному телеканалі настав період вичікування нових ідей. Зараз Україна практикує форматне телебачення – формати програм купуються за кордоном і тут уже адаптуються під українського телеглядача. Саме це мені й не подобається. Пройшов романтичний період творчості. Вважаю, що зі своїм форматом на центральний канал пробитись практично нереально. Не подобається ще те, що зараз відбувається поступове зросійщення українського телебачення – по формах взаємодії влади з телебаченням ми поступово стаємо схожими на російське ТБ.

Подобається те, що вітчизняне телебачення стало технологічнішим. У даний час немає різниці принаймні по картинці: робить "Фабрику зірок" Москва чи Київ, "Україна має талант" чи його аналог "Англія має талант". За якістю зображення це все дуже схоже і ми не є провінційними принаймні у розважальних шоу.

У Вас є хобі?

В даний час захоплююсь грою в ерудит. Також люблю подорожувати. Інколи, як маю гарний настрій та трохи вільного часу, люблю готувати, але не тоді, коли треба, а коли я цього хочу.

Чому Ви вирішили брати участь у проекті "БУМ"?

Єдине, що мене зацікавило у цьому проекті – це можливість побачити Аргентину. Саме тому я пішов на це. І мої сподівання справдилися на 200%. Більше того, за час перебування на проекті я познайомився з новими людьми, які за досить короткий період часу стали моїми друзями, та став впевненішим у собі, оскільки під час проходження дистанції "БУМу" відступати було нікуди, а підводити свою команду не хотілось! Вважаю, що якщо б не трапилась неочікувана ситуація зі снарядом, Полтава могла б вийти у півфінал.

Поділіться планами на майбутнє.

В даний час продовжую працювати над програмою "Знак якості".

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
За матеріалами: Телепростір
Теги: Костянтин Грубич 
Можливості: Написати редактору Версія для друку PDF версія Відправити другу
Ваш email ніколи не буде опублікований
Залишилось 1000 символов
captcha 
Щоб не вводити капчу зареєструйтесь або увійдіть під своїм акаунтом

Додати коментарів (0)

Додай коментар першим