Стриманий і серйозний Андрій Куликов колись був дворовим хлопцем, який разом із друзями ганяв м'яча у тісних двориках Києва. Зараз він ведучий "Свободи слова" на ICTV і володар (разом із командою) премії "Телетріумф". Проте Андрій і досі слухає рок, залюбки готує і, як у дитинстві, обожнює сповнені духом старовинні вулички столиці. Пан Куликов погодився розповісти про свою роботу та хобі, мандрівки й обов'язкові повернення додому.

- Ви любите гуляти пішки. Ваше улюблене місце в столиці?

- Є кілька таких. Це той квартал, де я виріс ‑ район вулиць Пушкінської, Богдана Хмельницького і Прорізної. Там дуже багато архітектури і ландшафтів, які більшість не лише приїжджих, а й киян, ніколи не бачила. У цьому місці все: будинки, скверики, фонтани, різноманітні сходи - дуже цікаве. Наприклад, так звана Гірка. На спортивному майданчику школи №92, де нині Музей літератури, ми дітьми грали у футбол. 

-   У вас є квартира в Лондоні. Ви не збираєтеся переїздити?

-   Я весь час збираюся кудись переїздити, але, зрештою, все одно опиняюся в Києві. Лондон дуже зручне, цікаве і багате на історію місто, яке, з одного боку, різноманітніше за українську столицю, адже більше за неї. З іншого боку, Лондон створювався за рахунок поглинання довколишніх містечок і сіл. У нас теж такий процес був, але Київ розростався переважно завдяки розбудові.

У столиці Британії дуже багато вулиць із однаковими назвами. Ось є 26 вулиць Вікторії. Це тому, що в кожному поселенні, яке вливалось у місто, була своя. Їх розрізняють або за поштовим індексом, або за назвою району. Уявіть, якби була Головна Оболонська чи Головна Куренівська вулиця.

- Коли ви гуляєте містом, не дістають шанувальники?

-   Якщо вживати саме це дієслово, то не дістають. Кожна зустріч із шанувальниками або нешанувальниками (хтозна, кого більше?) корисна. Люди часто не лише просять автограф чи сфотографуватися, а й висловлюють міркування щодо програми або моєї роботи. Це корисно знати, аби використовувати в майбутньому.

-   Які претензії вам висловлюють?

-  Їх чимало. Є такі, з якими я погоджуюся. Наприклад, коли мені кажуть: "Ти не домігся, щоб тобі відповіли на те чи інше запитання", "Ти недостатньо глибоко розкрив тему". Хоча для більшості в мене є виправдання, але це справедливі претензії. Я б міг сказати, що на це не було часу, або драматургія програми передбачає інший поворот, однак усі зауваження - реакція тих, хто дивиться, тож їх обов'язково треба брати до уваги. Трапляються коментарі, з якими я не згоден. Так мені іноді закидають, що я або й уся програма працюємо на одну з політичних сил. От із цим я не погоджуюся, хоча визнаю, що інколи таке враження може скластися. Висловлювали зауваження і щодо мого зовнішнього вигляду або поведінки. Приміром, недостатньо часто усміхаюсь або, навпаки, не зміг стримати посмішку в неслушному місці тощо. Все це корисно.

Найцікавіша претензія, з якою я не погоджуюся, це: "Навіщо запрошувати до програми того чи іншого політика?". Якось у книгарні мене попросили не приводити до студії одну особу, а в іншому магазині того самого дня - зовсім іншу, із протилежної за ідеологією політичної сили. Хто тут правий? Якщо дослухатися всіх порад, тоді половину наших гостей не варто запрошувати...

- За яким принципом обираєте гостей студії?

- Ми намагаємося (хоча це і не завжди вдається) робити програму в руслі конструктивного обговорення. Намагаємося знайти якщо не шляхи покращення ситуації, то принаймні окреслити можливі напрямки, в яких ці шляхи треба шукати.

Ми зважаємо перш за все на те, наскільки запрошувана особа є компетентною в тій чи іншій галузі. Але, звичайно, також враховуємо, як людина тримається, наскільки вміє подати думку, відстояти її. Не враховувати елемент шоу, хоч я і не люблю цього слова, ми не можемо, бо телебачення ‑ це і картинка також.

- Ви влаштовуєте словесні провокації експромтом, аби розкрити гостя?

- Вважаю, що так, хоча одразу й не пригадаю приклад.

- До речі, можливо є якісь секрети або психологічні штучки, якими ви послуговуєтесь, аби домогтися відповіді чи потрібної реакції?

- Можу спробувати, але це не завжди діє. Є багато таких прийомів - повторити запитання, трошки переформулювати його, підійти до людини.

Робота ведучого - це ще й взаємодія з тими, хто сидить в апаратній і забезпечує вихід в ефір. Не тільки технічно, а й змістовно. Я отримую у вухо підказки. Технічні вказівки (стань лівіше, посміхнись) на 95% треба виконувати. Щодо змістовних, то останнє слово лишається за мною. Люди в апаратній часто бачать і відчувають те, чого я не бачу, і навпаки. Мені повторюють: "Ще раз запитай!", або ж: "Досить! Зрозуміло! Гість не відповідатиме".

Якщо людина двічі-тричі не відповіла на запитання, то вже й не робитиме цього. Подібні моменти яскраво характеризують політиків, а глядачеві дають підстави для висновків.

- Ви замінили на цій програмі Савіка Шустера. В яких ви відносинах?

- У жодних. Ми бачимося нечасто, переважно на якихось заходах.

- Відчуваєте конкуренцію?

- Відчуваю. Але не з боку цих людей (Шустера та Кисельова. - Авт), а з боку програм ("Шустер live" і "Велика політика").

- Кажуть, у політиці багато бруду. Ви погоджуєтеся з цим твердженням?

- Цілком. У програмі ми намагаємось уникати скандальності та сенсаційності, але це не завжди вдається. Трапляються ситуації із брутальними жестами, ненормативними висловлюваннями, сварками. Такою є природа сучасної української політики, яка досі формується. Гадаю, поступово все зміниться. Проте й приховувати бруд не варто. Важливіше - розрізняти, де є можливість конструктивного діалогу, а де вивалюють сенсацію, аби було цікавенько. Та, з іншого боку, якщо не бачиш бруду, то ніколи його не відмиєш.

- Ви уникаєте сенсаційності? Але ж на ній робиться рейтинг...

-  Рейтинги "Свободи слова" нас цілком влаштовують. Програма розрахована на ту аудиторію, яка ладна сприймати аргументи обох сторін і робити висновки. Нам свого часу пропонували першими оприлюднити відомості про скандал зі звинуваченнями у педофілії. Звісно, рейтинги би злетіли до небес, але ми не захотіли цього робити - не побачили вагомих доказів серед того, що хотіли сказати потенційні "оприлюднювачі".

- Ви маєте на увазі, що не побачили доказів провини тих депутатів?

-  Коли готувалися зробити заяву, гадаю, їх ніхто не побачив. Тоді ще не було доказової бази. А чим закінчився цей скандал?

- Його зам'яли.

- Чому?

- Мабуть, тому, що він був підігрітий штучно.

- Тому, що бракувало доказів. А коли стали відомі імена дітей і їхніх батьків... Я не певен, що це пішло їм на користь. Тут потрібна була виважена позиція.