Головна Новини Супутникового телебачення Телекомпаній Інші новини Блоги Досьє Українські телекомпанії Світові телекомпанії Телеведучі Супутникові оператори Аналітика Україна Світ Інтерв'ю Спорт на ТБ Кіно Мультимедіа Фото Відео Супутникове ТБ Ключі до супутникових каналів Biss Cryptoworks Nagra Seca Viaccess Videoguard Таблиця частот Amos 4°W Astra 4.8° Е Hot-Bird 13°E Eutelsat W4 36°E Hellas Sat 39°E Экспресс АМ22 53°E ABS 1 75°E Ямал 201 90°E ТелеBIZ ТелеLIVE Backstage Live Телеляпи Інше Контакти

Лілія Ребрик: "В проекті "Танці з зірками" є можливість бути собою"

Розмір тексту:   Розділ: Інтерв'ю Опублікував: Володимир Мула7 березня 2011 р., 14:01
Лілія Ребрик: "В проекті "Танці з зірками" є можливість бути собою"
Лілія Ребрик

Відмінниця, спортсменка-гімнастка, викладач в інституті, акторка театру і кіно, телеведуча, а хтось, обов'язково додасть, й просто красуня - Лілія Ребрик (Лілія Тодорюк) до свого 30-ти річчя підходить на піку своєї кар'єри. Широкий загал дізнався про цю дівчину родом з Чернівців завдяки її роботі ведучої в телешоу "Танцюють усі". Хоча завсідники популярного в Києві "Молодого театру" знали цю жваву молоду акторку і раніше. Вже незабаром вона сама танцюватиме у проекті "Танці з зірками". На питання про головного чоловіка в її житті Лілія відповідає, що він у неї ще попереду. В інтерв'ю Лілія розповіла нам, чому вона не була лідером у школі, як ставиться до пліток про себе, яким бачить своє життя у шлюбі, а також чому вона підтримує заборону реклами сигарет. Стримана леді, яка веде "Танцюють усі", під час інтерв'ю виявилася щирою емоційною дівчиною. Відчувається, що Лілія сильна та "конкретна" людина, але з творчою іскрою. Сьогодні вона пишається своїми досягненнями.

- Ліліє, звідки коріння Ваших батьків?

- За національністю мої батьки - українці, народилися в Чернівецькій області. Звідти все моє коріння, бабусі-дідусі. Хоч я народилася і жила в Чернівцях, але дуже рада тому, що у мене є до кого приїхати в село. Дуже ціную моменти, проведені разом. Кажуть, що я дуже схожа на мамину рідну маму. Вона була вчителькою, дуже добре співала, танцювала. На жаль, я її не застала. У мене класична сім'я: мама - завуч школи, вчитель румунської мови та літератури, тато - військовий, майор міліції. Я граю на фортепіано, розмовляю по-французьки.

- Які картинки дитинства згадуються?

- Коли мені було 8 років, в Чернівцях почалася алопеція, лисіли діти. Всіх дітей вивозили закордон. Мене відвезли в Молдову до моїх хрещених в село. Там віддали в школу, де вивчались і молдовська, і українська мови. Я тоді нічого не розуміла по-молдавськи, а зараз вдячна тому періоду за своє знання мови. Я пам'ятаю, як йшла з тієї школи, плачучи, бо загубила рукавички. Мені здавалося, що я одна на цьому світі. Батьки були далеко. Мама тоді була вагітна. А перше запитання, яке я задала мамі, коли узнала, що в мене тепер є сестричка, було: "Чи вона красивіша за мене?". Коли мама мені показала сестру-немовля, загорнену в пелюшки "Мінздрав", я побачила, що вона не складає мені конкуренцію, тому заспокоїлася.

- Якої стратегії дотримувалися Ваші батьки, коли Вас виховували?

- Завжди цінувалася моя точка зору, навіть якщо вона була невірною. Я за це дуже вдячна батькам. Це проявилося навіть в тому, що вони відпустили мене вступати до театрального інституту в Київ. Батьки хотіли, щоб я була лікарем. Я навіть займалася по підготовчій програмі для вступу в медичний університет, але випадково почула по радіо, що Київський інститут театрального мистецтва оголошує набір студентів. Батьки не заперечували. Вони сподівалися, що я не вступлю і приїду на іспити в медінститут. А тут така невдача - я вступила, причому з першого разу при конкурсі 20 чоловік на місце. Це було більше, ніж в медичному вузі. Батьки навіть не знали як реагувати. Цікаво те, що в моїй родині не було нікого, пов'язаного з мистецтвом, тим паче - з театром. Навіть більше: я ніколи не була в театрі, хоча в Чернівцях один з найкрасивіших театрів, його проектували архітектори Львівського і Віденського театрів. Тому я вступила до інституту, як чистий аркуш паперу. Моїм художнім керівником була пані Зимня. Як потім з'ясувалося, вона теж родом з Чернівців, свого часу грала в Чернівецькому театрі. Якось вона сказала мені: "Дякую за те, що ти не бувала в театрі, тому що ти не зіпсована театральними штампами "

- Якою Ви були в шкільному колективі, коли були підлітком?

- У нас був дівочий клас: 16 дівчат і лише 2 хлопця. В такому колективі складно, особливо коли чогось досягаєш поза школою. Звичайно, я не відчувала себе "своєю" в колективі, навряд чи була лідером, принаймні формальним. Але в мене були шкільні подруги, з якими і зараз підтримую дружні стосунки. Я намагалась ніколи не звертала уваги на плітки. Мені й зараз байдуже те, що відбувається за лаштунками театру. Взагалі я прийшла в інститут в 16 років абсолютною відмінницею: музичну школу на відмінно закінчила, в гімнастиці - виконала програму майстра спорту в 13 років, гімназію закінчила із золотою медаллю. А потім і інститут - з червоним дипломом. Хоча я не можу сказати, що я "зубрила". Я цінувала свій час: уроки часто робила під час перерви, тому що після уроків в гімназії бігла в музичну школу, потім - в спортзалі. Додому приходила пізно ввечері.

- Розкажіть про студентські роки?

- Я пам'ятаю перші дні в Києві, коли відчула себе самостійною. Мені батьки зняли кімнату у господині, бо в гуртожитку були жахливі умови. Мені дуже подобалась роль дорослої людини: я все сама вирішую, все сама роблю. На першому курсі я зрозуміла, що не вірно ходжу, дихаю, розмовляю... Все це треба було перебудовувати. Я була старанною студенткою, дуже хотіла отримати професію, максимально занурювалася в те, що давали викладачі. Вони, на щастя, є фанатами свої справи. Зараз я теж викладаю в театральному. Приємно те, що моїм студентам цікаво на моїх заняттях. Жартую: "Мабуть, вони мене люблять тому, що я в них рідко з'являюсь". Я намагаюся бути з ними на рівних, а не кимось вищим за них.

- Як Ви потрапили на телебачення?

- Журналіст СТБ Наталія Соколенко є моєю "хрещеною мамою в телебаченні". Якось вона прийшла в театр і у гримерці звернулася до актрис з пропозицією про кастинг на роль ведучої нової телепередачі. Хоч каналу була потрібна дещо старша ведуча, Наталя сказала, що і я можу спробувати. На кастингу мені сказали прочитати текст і розповісти на камеру своїми словами. А я вивчила буквально за кілька секунд напам'ять і розказала. Наступного дня мені зателефонували, сказали, що з понеділка зйомки. Мабуть, я була найжиттєрадіснішою ведучою в світі. Передача проіснувала не довго, але за півроку мені несподівано зателефонували і сказали, що мою кандидатуру затвердили тепер вже на роль ведучої прогнозу погоди. Я була дуже щаслива, вирішила, що "погода" - це сходинка до чогось більшого. А мої батьки як тішилися! Чотири рази на добу дивилися прогноз погоди.

- Ви на екрані сприймаєтесь по-іншому, ніж в житті? В ефірі Ви - серйозна, навіть дещо сувора пані, а в житті - значно емоційніша. Як ви думаєте, чому так?

- В проекті є певний образ ведучої, який створюють стилісти. Цей образ диктує манеру поведінки. Наприклад, коли ти доносиш правила шоу, потрібно бути максимально зібраною і серйозною. Тут зайва емоційність недоречна. Але я постійно нагадую стилістам, що щирі переживання ведучої набагато важливіші за її зовнішній вигляд. Тому я віддаю перевагу більш простим зачіскам і макіяжу. Взагалі мені притаманна емоційність та щирість, які я не хочу втрачати. Тому вірю, що на проекті "Танці з зірками", де я буду у ролі учасниці, матиму можливість бути собою, без зайвого макіяжу, розкішного вбрання і високої зачіски.

- Щодо проекту "Танці з зірками", чого Ви очікуєте від участі в ньому ? Якщо Ви вилетите, то засмутитесь?

- Мені притаманний спортивний характер, я люблю перемагати. Але з проекту "Танцюють всі" знаю, що інколи вибір глядачів зовсім непередбачуваний. Тому засмучуватися через поразку буде нерозумно. Я налаштована позитивно, мені хочеться, щоб це було в задоволення. Думаю, так і буде, тому що навіть прізвище мого партнера - Дикий. В поєднанні "на паркеті Дикий - Ребрик " є щось шалене. Я хочу, щоб глядачі побачили, що я, в першу чергу, актриса. Я - жива людина, а не лише леді в красивій сукні. В проекті "Танці з зірками" є можливість бути собою, бути навіть трішечки божевільною. Крім того, це шанс багато чому навчитися, спробувати себе в новому амплуа.

- Як акторка кіно, наскільки Ви відчуваєте, що реалізувалися?

- Я вірю, що найкращі мої фільми попереду. Я знімаюся і в повнометражних фільмах, і в серіалах. В кіно я переважно граю ролі стерв. Кінематограф - інша форма існування актора, порівняно з театром чи телешоу. Існування актора в театрі передбачає постійне відчуття певного "перебору", адже зіграти на сцені здивування - це відреагувати і обличчям, і всім тіло. А в кіно іноді досить брову підняти.

- Яке майбутнє у нашого кінематографу? Чому в Україні нема українських фільмів?

- Вони є, але про них мало хто знає, тому що вони не піаряться. Крім того, завжди мало коштів. Доводиться всіх умовляти. Так хочеться, щоб прийшла людина і сказала: "Відтепер знімаємо тільки українських акторів, вони нічим не гірші, ніж закордоном". Насправді в Україні найбільша проблема - із сценаріями.

- Чим Ви заробляєте на життя?

- Я працюю в театрі, знімаюсь в кіно, на телебаченні веду два великі проекти, дублюю фільми, викладаю в театральному інституті. Часто запрошують проводити якісь заходи в якості ведучої. Якщо мені цікаво, я не відмовляюся. Це моя робота, це заробіток. Професія актора нестабільна - сьогодні все це є, завтра нема, і навпаки. Сказати, що найбільше мене годує, я не можу. Але мені вистачає, щоб я взяла кредит на квартиру і ось за 3 роки його виплатити - в лютому заплатила останній внесок. В мене однокімнатна квартира, хоча метраж не маленький, в новому будинку. Зараз я вже думаю, для якої покупки далі збирати гроші.

- Які прості моменти в житті Ви любите?

- Дуже люблю після вистави, коли ввечері вже нема заторів, їхати за кермом свого авто по мосту, увімкнувши улюблену музику. В мене іноді навіть сльози на очі навертаються від щастя: я в своїй машині, їду по мосту в свою квартиру, їду з улюбленої роботи. Все так красиво! Це дозволяє розслабитися. Я не пам'ятаю, коли востаннє відпочивала так, щоб гайнути на 10 днів за кордон, поніжитися на пляжі.

- Що Ви робите, коли у Вас поганий настрій, кепсько на душі?

- В мене на депресію нема часу. Взагалі, вважаю: хочеться поплакати - поплач, треба розбити тарілку - будь ласка, не варто в собі це давити, бо воно все рівно вилізе.

- Що Вас дратує в інших людях?

- Тупість.

- Ви підтримали "Маніфест українців проти куріння", а у Вас колись був досвід куріння?

- Я ніколи не курила. У театральному інституті в моєму першому етюді я мала курити. І ось на генеральній репетиції мій керівник кричить: "Ну давай, починай курити!". Я заплакала, кажу: "Я не курю!". Вже хотіла йти документи забирати з інституту, тому що мене тут поганому вчать. Мене всім курсом намагалися научити принаймні дим пускати, щоб вдавати куріння, але так і не навчили. Коли зараз мені в кіно потрібно закурити, я не погоджуюся і пропоную альтернативу.

- Як Ви ставитеся до куріння інших людей?

- Це особиста справа кожного. Я можу спілкуватися з людиною, що палить, ставлюсь до цього спокійно, бо це життя. Але всі знають, що при мені небажано курити і матюкатися. Я сама ніколи не кажу таких слів і не курю.

- Скоро в Україні може бути прийнятий закон про повну заборону реклами: в магазинах, Інтернеті…Як Ви до цього ставитесь?

- Мабуть, це вірно. Я ніколи не розуміла, як можна в рекламі довго красиво розповідати про те, які ці сигарети чудові, а потім ніби поміж іншим "Мінздрав попереджає: куріння шкідливе для вашого здоров'я". Як можна не звертати увагу глядачів на найголовніше - шкоду для здоров'я?!

- Як складаються Ваші стосунки з чоловіками?

Я ніколи не скаржилася на брак чоловічої уваги


- Я ніколи не скаржилася на брак чоловічої уваги. Та я не вмію приймати дорогих подарунків. Я цим пишаюся. Я знаю, що все, що в мене є, я придбала сама. В мене є кут, куди я можу завжди піти. Я хочу сама твердо стояти на ногах.

- Чи був у Вас колись особливий чоловік у вашому житті?

- Я думаю, що він буде. Моя неймовірна історія кохання попереду.

- Що Ви мрієте мати у подружньому житті?

- Моя родина - це приклад для наслідування. Разом працювати, відпочивати, відзначати свята за великим столом всією сім'єю - це прекрасно, це потрібно кожній людині.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
За матеріалами: Телепростір
Теги: Лілія Ребрик 
Можливості: Написати редактору Версія для друку PDF версія Відправити другу
Ваш email ніколи не буде опублікований
Залишилось 1000 символов
captcha 
Щоб не вводити капчу зареєструйтесь або увійдіть під своїм акаунтом

Додати коментарів (0)

Додай коментар першим