Головна Новини Супутникового телебачення Телекомпаній Інші новини Блоги Досьє Українські телекомпанії Світові телекомпанії Телеведучі Супутникові оператори Аналітика Україна Світ Інтерв'ю Спорт на ТБ Кіно Мультимедіа Фото Відео Супутникове ТБ Ключі до супутникових каналів Biss Cryptoworks Nagra Seca Viaccess Videoguard Таблиця частот Amos 4°W Astra 4.8° Е Hot-Bird 13°E Eutelsat W4 36°E Hellas Sat 39°E Экспресс АМ22 53°E ABS 1 75°E Ямал 201 90°E ТелеBIZ ТелеLIVE Backstage Live Телеляпи Інше Контакти

Тетяна Даниленко: "Ведучі "5-го каналу" ведуть щодня шість ефірів з інтервалом у годину"

Розмір тексту:   Розділ: Інтерв'ю Опублікував: Володимир Мула27 вересня 2011 р., 19:13
Тетяна Даниленко: "Ведучі "5-го каналу" ведуть щодня шість ефірів з інтервалом у годину"
Тетяна Даниленко

Ведуча, чиє прізвище можуть вписати у Книгу рекордів Гіннесса, розповідає про новиннєву "пекельну" кухню на "5–му каналі".

"5–й канал" на хвилі Помаранчевої революції здобув звання "каналу чесних новин". Нині основні (вечірні) новиннєві випуски мовника, що належить Петрові Порошенку, — вслід за державним "Першим Національним", каналом ICTV Віктора Пінчука та "Інтером" — експерти називають лідером за подачею інформації, яка має ознаки цензурованої. Чому так відбувається — ми пробуємо з'ясувати у Тетяни Даниленко, ведучої щоденних випусків "Час. Новини" та телетижневика "Час. Підсумки".

Випробування 52–годинним ефіром

— Тетяно, вас більше людей упізнає після рекордного телемарафону, проведеного до 20–річчя Незалежності України?

— Мені здається, що чоловіки на екрані і в житті не відрізняються. А якщо жінка без ефірної зачіски і гриму — її впізнають менше. Навіть у Львові, де "5–й канал" дивиться багато людей, мене впізнають нечасто. Але після марафону знайомі, які не знали мого місця роботи, наприклад сусіди чи працiвники салону краси, де я буваю, казали: "О! Ми вас бачили. За вас уболівали". Виявилося, люди, які не дивляться "5–й канал", знають про 52–годинний телемарафон. Мабуть, форма, а не зміст зацікавили не лише заполітизованих людей — постійного глядача, а й тих, кому цікаві "Танці з зірками" чи "Х–фактор".

— Рекорд зареєстрували чи ні? Наскільки мені відомо, фіксувати щось надзвичайне має представник Книги рекордів Гіннесса.

— Процес триває. Цього тижня має закінчитися переклад усіх документів. Щодо представника Книги рекордів Гіннесса є два нюанси: по–перше, його запрошення коштує немалих грошей, по–друге, про спробу встановлювати рекорд треба попереджати заздалегідь. Це те, що я знаю від менеджменту каналу. Із запрошенням зволікали і, зрештою, запізнилися. Але канал налаштований на успішне завершення реєстрації. Книга рекордів Гіннесса зараз фіксує багато безглуздих рекордів: хто заковтне більше голок, хто з'їсть більше вареників тощо, а щось "велике і красиве" трапляється рідко. У гіннессівському комітеті начебто зацікавлені зареєструвати рекорд "5–го каналу" і не налаштовані займатися буквоїдством. Хоча по–буквоїдськи всіх правил ми дотрималися. Спеціальні свідки реєстрували присутність у студії мене та Павла Кужеєва у щоденниках. Я, наприклад, вважала, що можна було дозволити прямі включення журналістів iз різних точок Києва та інших міст, але наш менеджмент та юристи були впевнені, що цей час ведучим не зарахують як проведений за кадром. Або: на 5 хвилин ми виходили з кадру три–чотири рази на добу. Невикористаний час можна було накопичувати. У першу ніч провели поза ефіром 40 хвилин, у другу — близько години. За правилами, виходити з кадру можна було 20 хвилин на годину, але не більше 5–ти хвилин поспіль. До того ж рекордсмен–попередник — перуанець Сержіо Галіані — провів 50 годин безперервного ефіру. Ми, щоб установити новий рекорд, протрималися з запасом — не 50 годин і кілька хвилин, а повноцінні 52.

До речі, у гіннессівському комітеті радили обирати для ролі свідків людей із великим моральним авторитетом у суспільстві — суддів, прокурорів. Це нас повеселило. (Одним із свідків на марафоні "Українська незалежність" був Олександр Черненко, голова Комітету виборців України).

— Ви самі попросилися бути ведучою 52–годинного телемарафону чи вас призначили?

— Так вийшло. Запросили всіх потенційних ведучих, які можуть вести розмовні студії, і попросили визначитися. Роман Чайка відмовився через проблеми зі здоров'ям; не захотіла ризикувати Лариса Губіна; Святослава Цеголка "відсіяла" медкомісія (він, щоправда, потім допомагав у проведенні марафону). Залишилися я і Павло Кужеєв. Ударна група з близько 10 людей (продюсери, гостьові редактори, ми, ведучі, головний оператор, режисер тощо) працювала над марафоном місяцiв зо два.

Шанований мною Олексій Мустафін казав, що цей рекорд, мовляв, має стільки ж спільного з журналістикою, як стахановські подвиги з високими технологіями. Але такий журналістський досвід— це той випадок, коли кількість не може не перейти в якість.

Про "хвороби" тележурналістів і галузі

— Ви як ведуча щоденної інформаційної програми і підсумкової тижневої — не просто диктор? Хто визначає теми випусків?

— У 2004 році я прийшла на "5–й канал" кореспондентом . Коли через два роки, здається, Євген Глібовицький пішов — я стала ведучою, два місяці працювала без вихідних. Моїм напарником був Ігор Слісаренко, але у нього було багато справ. Тому хочеш не хочеш, навіть якщо хвора, маєш вийти в ефір. Ця екстремальна школа від початку добре загартувала мене.

В Україні на найбільших каналах ведучі новин мають по одному–два, ну максимум три випуски новин протягом дня. Ведучі "5–го каналу" ведуть щодня шість ефірів з інтервалом у годину

В Україні на найбільших каналах ведучі новин мають по одному–два, ну максимум три випуски новин протягом дня. Ведучі "5–го каналу" ведуть щодня шість ефірів з інтервалом у годину; як правило, це люди, що вміють монтувати сюжети і працювали кореспондентами. На підготовку кожного наступного випуску є фактично півгодини. Є обов'язкова норма про інформаційне оновлення у кожному випуску. У моїх новинах немає дослівних повторів перших трьох повідомлень.

Те, що звучить в ефірі, — плід колективного розуму. Відповідає за випуск редактор, але без згоди ведучого він не може поставити інформацію і сказати: "Ось, читай". Але до великої кількості новин у мене просто не доходять руки. Раніше, коли трохи по–іншому були сформовані зміни й більшими були інтервали між випусками, — можна було виписати все, зараз не вистачає часу. Тому і в моїх випусках бувають помилки, недотримання балансу думок. Іноді я одразу це бачу і правлю по можливості під час ефіру, іноді помічаю постфактум. Але це специфіка роботи у цих конкретних умовах, коли пріоритет — оперативність.

Над підсумковою програмою працюємо я, Оля Сніцарчук, Олександр Аргат, Ірина Герасимова, Оля Петрів — це кістяк програми. Ми щосереди визначаємо теми кожного чергового випуску. Як правило, в усіх — однакове бачення картини тижня. Головний редактор каналу Володимир Мжельський, який присутній на "летючці", може вносити зауваження чи пропозиції, він має право вето.

— Як ви ставитесь до того, що експерти все частіше фіксують збільшення в основному (вечірньому) випуску новин "5–го каналу" інформації з ознаками замовності, закидають порушення стандартів балансу думок і повноти інформації?

— Вважаю, що інтернет–видання "Телекритика", яке разом iз партнерами проводить такий моніторинг, — це санітар "лісу". На їхні результати можна посилатися, коли йдеш до керівництва стосовно вибору тем чи їхнього висвітлення. Але, як я уже казала, незбалансованість думок у сюжетах — це часто–густо не цензура, а наслідки завантаженості журналістів та вимивання кадрів. Відповідальність за недотримання стандартів лежить і на мені. Але це, швидше, хвороба не особистостей, а галузі в цілому. Найкращі фахівці мігрують по каналах або взагалі йдуть iз професії. На їхнє місце приходять новачки, яким треба час, щоб чогось навчитися. Для випускників Інституту журналістики та медійників, що працювали в регіонах і приїздять до нас, є великою новиною правила та стандарти, за якими працює більшiсть телекомпаній світу. Хоча це абетка для журналіста.

Не можна сказати, що журналістика деградувала. Ще років сім тому шиком було копіювання стилю ведення Леоніда Парфьо­нова. Зараз люди вчаться не лише на прикладі російських телевізійників, вони дивляться документалістику Бі–Бі–Сі, новини європейських каналів. Але, працюючи у тих умовах, у яких перебуваю я, не бачу можливості впливати на загальну ситуацію у галузі. Максимальна зарплатня кореспондента на телебаченні вища, ніж у газетярів, але 2 тисячі доларів для людей, які причетні до формування громадської думки, — це смішно.

— У кого ви вчилися журналістської професії?

— Я почала писати з 16 років в "Українське слово". (Ще й досі інколи натикаюся в інтернеті на цитування моїх статей. На другому курсі Інституту журналістики потрапила у "Вікна–столицю" на СТБ, де редактором був Вадим Денисенко, нині головний редактор "Комментариев". На "5–му каналі" вчили професії Данило Яневський, Роман Скрипін, Андрій Шевченко. Скажімо, Микола Вересень розтлумачив, чому не можна казати "наш президент" чи "наша спортсменка". Бо таким чином журналісти ніби беруть відповідальність за дії цих людей на себе. А якщо гімнастка вживала допінг — то вже "не наша"?!

— Ще кілька років тому ви хотіли вести розмовні студії чи політичне ток–шоу. Ці мрії лишаються?

— Це були не мрії, а наступний щабель професійної діяльності. Зараз я не зовсім розумію, чим би хотіла займатися у майбутньому. Розумію лише, що розважальне телебачення — це не моя історія.

— Як ви охарактеризуєте нинішній "5–й канал"?

— Швидше за все, найближчим часом тут не буде суперсучасної технічної бази і канал не відкриє корпункти за кордоном. З іншого боку, саме на цьому каналі можна навчитися оперативно працювати і всі технологічні та журналістські етапи "промацати" власними руками. Зараз конкурентом "5–го каналу" став TВi — такий собі острів вільнодумства на українському ТБ, але його кренить у бік опозиційності.

Про особисте

— Коли трирічна Христинка засинає ще до того, як я повертаюся з роботи, наступного дня ображається і може навіть не розмовляти зі мною. Для доньки не спрацьовують аргументи, що мамі треба заробляти гроші. Іноді вона каже, що, коли виросте, не буде ходити на роботу, а виховуватиме багато дітей.

Батько Христини, Владислав Каськів, допомагає символічно. Це не ті кошти, на які дитина живе, — харчується, вдягається. Нас пов'язують лише довідка для виїзду Христини за кордон і її прізвище.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
За матеріалами: Україна молода
Теги: Тетяна Даниленко 
Можливості: Написати редактору Версія для друку PDF версія Відправити другу
Ваш email ніколи не буде опублікований
Залишилось 1000 символов
captcha 
Щоб не вводити капчу зареєструйтесь або увійдіть під своїм акаунтом

Додати коментарів (51)

 
1 2 3 4 5