Юлія Литвиненко: "Українського ТБ не буде ще років 20. Зараз ми купили Шустера і Дорофєєва"

Юлію Литвиненко за віртуозне вміння працювати у різних телевізійних жанрах називають "універсальним солдатом". Можливість у різний час на різних каналах робити новини, інтерв'ю, бути ведучою соціальних і розважальних проектів досвідчена телевізійниця називає професійним щастям. Зараз вона - на невеликому кабельному ТВі. Свій нинішній вибір коментує так: "На телебаченні, як у світі моди, - є програми і канали "прет-а-порте" і є "від кутюр". Якісне ТБ - це те, яке дивляться навіть ті люди, яких від телебачення уже давно відвернуло".

- Юлю, формати розмовного ТБ - одна з фішок нинішнього ТВі. Чим для вас особисто відрізняється ваша "Окрема думка", скажімо, від проекту Homo Sapiens, яку веде Мирослава Барчук, від інших?

- ТВі - чи не єдиний форпост на вітчизняному телебаченні, де одним з пріоритетних є жанр цікавих і змістовних інтерв'ю з одним чи кількома гостями. На більшості каналів, я вважаю, відбувся синтез жанрів. ТВі ратує за жанрову чи­стоту.

Від Homo Sapiens "Окрема думка" відрізняється уже тим, що мій проект- щоденний, а той, який робить Мирослава Барчук, виходить раз на тиждень. Там кожен гість, можна сказати, хрестоматійний вибір: блаженнійший Любомир Гузар, почесний президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, народний артист України Мирослав Скорик. У студії "Окремої думки" кожного разу з'являється ньюзмейкер дня, той, хто нас здивував саме сьогодні, або людина, що розмірковує про історичну дату чи подію. Кожен гість "Окремої думки" в ефірі презентує свою авторську позицію. Цей проект - щось середнє між "Героєм дня" й аналітичною програмою - досить суб'єктивний, де немає полеміки, як у проекті "Сьогодні. Про головне" з Єгором Чечериндою.

- Чи не виникають проблеми з запрошенням на ефіри на маленький канал?

- Нещодавно я говорила з однією дуже популярною співачкою і повідомила їй, що тепер співпрацюю з ТВі . Вона відреагувала на це так: "Його всі дивляться". ТВі - канал, який має дуже якісну аудиторію. Пам'ятаю, коли Дмітрій Дібров на російському НТВ робив свою "Антропологію": у нього у студії лунала жива музика, були дуже цікаві співрозмовники, але рейтинги програми, яка виходила десь опівночі, були дуже низькими. На докори щодо малої кількості глядачів ведучий відповідав: зате програму дивляться всі ті, хто приймає рішення у цій країні. На телебаченні, як у світі моди, є програми і канали "прет-а-порте", і є "від кутюр". Якісне ТБ, до якого належить ТВі, - це те, яке дивляться навіть ті люди, яких від телебачення уже давно відвернуло.

- На ТВі ви прийшли, коли більша частина колективу - 30 чоловік - вирішила залишити канал через те, що дивним чином відбулася зміна власника. Чому прийняли таке рішення? Хто вам запропонував місце ведучої на ТВі?

- На кожному каналі періодично відбувається ротація кадрів. Часто переміщення відбуваються після зміни власника. Один з останніх прикладів - канал "Інтер". На ТВі мене запросив Артем Шевченко. Ми з ним разом навчалися у Дніпропетровському університеті. Здається, тільки ми двоє з курсу залишаємося у журналістській професії.

- Як вважаєте, масовий глядач уже зрозумів, що ви ведуча не одного з великих каналів, де працювали раніше?

- Мені здається, глядачі уже давно перестали дивитися канали. Люди дивляться просто "телевізор". Щось їх радує, щось засмучує, якісь обличчя подобаються, інші - дратують. На каналі ТВі зараз найбільше авторських проектів і ведучих, які мають власну точку зору. Я знаю багатьох людей, які не можуть заснути, якщо не подивляться підсумкову програму Віталія Портнікова. Мені приємно, що я долучилася до такої потужної команди.

- Чому ви залишили "Інтер"? Чи пов'язано це зі зміною власників і менеджменту на каналі на початку цього року?

- Каналу ТВі сьогодні потрібен проект, який я роблю. Якщо "Інтеру" потрібен буде проект, який я б могла там робити, думаю, не буде проблем. З "Інтера" після останньої зміни власника (яка, до речі, була не менш болісною, ніж на ТВі) люди пішли без галасу. Бо вони професіонали. І через 10 секунд після того, як залишили канал, їм запропонували нову роботу. Не треба зчиняти галас, якщо ти вмієш щось робити. А великий канал більшою мірою, ніж малий, учить виживати.

- "Інтер" припинив виробництво програми "Позаочі" і не запропонував вам долучитися до іншого проекту?

- Так. Коли змінюється власник, змінюється погляд на розвиток каналу і його програмне наповнення.

- Чи вистачає часу дивитися, наприклад, новини ТВі? Як ви сприймаєте новий для вітчизняного ТБ формат інформаційного мовлення, який останнім часом ТВі пропонує глядачам?

- Я намагаюся дивитися усе те, що роблять мої колеги. ТВі, мені здається, стає мобільнішим, гнучкішим, намагається залучити молодшу аудиторію. Нове керівництво, Вадим Гарнаєв, намагається урізноманітнити ранкове, денне і вечірнє мовлення. Пам'ятаю часи, коли виходили "Міжнародна панорама" і програма "Врємя". Завжди кореспонденти були популярними людьми. Глядач звик, що вони працюють не в одній студії з ведучими, а на місці події. У випусках новин на ТВі зараз ламають цей стереотип.

- Пісенно-розважальні про­екти ("Місце зустрічі"), соціальне ток-шоу ("Розбір польотів"), портретні програми ("Позаочі"), тепер інформаційно-аналітична - в якому форматі вам працювати найкомфортніше?

- Мені поща­стило попрацювати у різних жанрах. Кожен проект був цікавим. Багато тих, з ким я працювала, стали для мене друзями. Здається, складно 20 чи 30 років працювати лише, скажімо, у новинах.

- Портретні інтерв'ю, які ви робили останніх кілька років на великому каналі, були найдосконалішими з подібних на вітчизняному ТБ. Наскільки просто було розговорити візаві? Як шукали, добирали тих, хто розповідав ексклюзивну інформацію про героїв?

- Програму "Позаочі" робили три режисери, двоє журналістів, гостьовий редактор, я - ведуча, яка була і редактором, та оператори. Успіх програмі забезпечували власне герої, про яких ми розповідали, - люди з цікавими історіями. Щоразу ми розуміли, що нам треба зайти у святая святих - приватне життя, яке більшість людей не любить афішувати. Але саме події минулого дуже часто пояснюють нинішню поведінку. Інколи завдяки нашій програмі герої могли подивитися на себе по-іншому. Думаю, розкривалися перед нами герої програми тому, що ми завжди були толерантними, не перетинали межу. Бо як у лікарів, так і в журналістів, основним має бути правило: не нашкодь! Ми нікого не виводили на чисту воду. Хоча були ті, хто бачив свої помилки уже під час ефіру. Багато хто у студії плакав. Я сподіваюся, це були сльози щастя, люди переживали своєрідний катарсис - очищення. Хоча такі кульмінації не були попередньо запланованими.

Можливо, ще одним секретом успіху проекту було те, що я не ставила питань героям, а просто розмовляла з ними.

- Скільки часу в середньому йшло на підготовку одного випуску "Позаочі"?

- Усе залежало від відряджень. Для того щоб зняти програму про Святослава Вакарчука, треба обов'язково було доїхати до Львова.

Довго збирали, наприклад, друзів і родичів Іллі Рєзніка, які емігрували, в Ізраїлі та США.

- Чи хотіли б продовжувати робити проект "Позаочі". Чи можливо це на ТВі?

- "Позаочі" ми робили 8 років. Можливо, колись повернуся до цього формату. Такі проекти не втрачають своєї популярності. Просто вони - як якісне кіно, не можуть бути для всіх. Якщо ви не хочете зіпсувати собі ім'я, не будете робити їх на потребу широкого загалу, порушуючи етичні стандарти.

"Позаочі" - це авторська ручна робота. А великі проекти на зразок "Х-фактора" - це шаблонна робота за попередньо прописаною так званою "біблією". Проте на форматне шоу треба значно більше коштів. Канал ТВі зацікавлений у портретному проекті. Але у мене на нього поки що зов­сім не вистачає часу. Щоденні ефіри - це надзвичайно складно.

- Не можу не згадати окремо ваше соціальне ток-шоу "Розбір польотів", його перший варіант, виробництво якого припинили, незважаючи на його відмінну якість. Як вважаєте, чому наші канали ніяк не можуть знайти оптимального формату таких програм? Чому в Україні немає нашого Малахова?

- Тому що, як сказав Леонід Данилович Кучма, Україна - не Росія. По-перше, Україна - менша країна, і в нас, на щастя для людей, - менше трагедій. По-друге, український глядач толерантніший за російського. "Вбив, задушив, з'їв" - це ніколи у нас не буде таким популярним, як у Росії, де насправді цивілізація закінчується уже за межами Москви. В Україні багато інтелігентних міст і місць, яким такі теми нецікаві. Мені шкода, що телевізійні продюсери викидають гроші і свої сили, на "гарматне м'ясо" перетворюють ведучих.

Перший "Розбір польотів" був дуже виваженим суто журналістським проектом. Ми би, можливо, і продовжували його робити. Але у нас був дуже малий колектив для такого щоденного проекту: зі мною працювало лише двоє сценаристів, Оля Река і Леся Гонта та троє журналістів. Але нам було цікаво.

- Ви - двомовна ведуча. На вітчизняному ТБ переважає російська мова. Чи вважаєте, що еволюційним шляхом зміниться мовна ситуація на українському ТБ?

- Якби ми цінували своїх людей і не платили шалені гроші заробітчанам - білорусам, росіянам, які відкидають розвиток вітчизняного телебачення ще на десятки років; якби ми цінували Олександра Роднянського, який зробив еталонний 10 років тому канал "1+1", де звучала лише українська мова... Зараз ми купили Савіка Шустера, Дорофєєва, Кисельова - і хочемо мати українське телебачення. Дай, Боже, усім їм доброго здоров'я, але українського телебачення ще років 20 у нас не буде. Нам залишається лише сподіватися, що ці люди зароблять в Україні достатньо грошей і поїдуть витрачати їх, згадають про свої родини. Можливо, тоді ми почнемо піднімати з колін українське телебачення. До речі, згадайте Дмитра Кисельова, якому на каналі ICTV платили великі гонорари. Тепер він погрожує евтаназією Україні. Зараз на більшості українських так званих великих каналів прайм-тайм віддано іноземним громадянам, а концерт до Дня Незалежності веде Діма Шепелєв - про що можна говорити?! На каналі "Україна" працює росіянин Олексій Суханов, а папери йому підносить наш професійний журналіст Рома Скрипін... Не буде українського телебачення, допоки не будуть працювати в ефірі українські ведучі.