Головна Новини Супутникового телебачення Телекомпаній Інші новини Блоги Досьє Українські телекомпанії Світові телекомпанії Телеведучі Супутникові оператори Аналітика Україна Світ Інтерв'ю Спорт на ТБ Кіно Мультимедіа Фото Відео Супутникове ТБ Ключі до супутникових каналів Biss Cryptoworks Nagra Seca Viaccess Videoguard Таблиця частот Amos 4°W Astra 4.8° Е Hot-Bird 13°E Eutelsat W4 36°E Hellas Sat 39°E Экспресс АМ22 53°E ABS 1 75°E Ямал 201 90°E ТелеBIZ ТелеLIVE Backstage Live Телеляпи Інше Контакти

Олександр Гливинський: "У футболі треба коментувати перш за все гру"

Розмір тексту:   Розділ: Інтерв'ю Опублікував: Володимир Мула14 жовтня 2010 р., 13:55
Олександр Гливинський: "У футболі треба коментувати перш за все гру"
Олександр Гливинський

Олександр Гливинський - відомий спортивний журналіст, коментатор, прес-аташе національної збірної України з футболу. Проте Олександр міг не досягнути таких висот у спортивній журналістиці, якщо б у свій час не зважився кардинально змінити своє богемне львівське життя і перебратися до Києва.

У своєму інтерв'ю відомий спортивний журналіст розповів про свої перші кроки на радіо, а згодом - на телебаченні, програму "ГОЛ!" і причини її закриття, а також поділився думками про якість вітчизняних футбольних програм.

- Розкажіть про ваші студентські роки. Чому ви вибрали сферу журналістики?

- В юні роки ця професія мене привабила. Ще у школі я пішов до школи юних журналістів при  товаристві "Просвіта" та Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини. Там я і писав свої перші статті. У 11-му класі прийняв рішення поступати на факультет журналістики Львівського національного університету.

- Як потрапили на радіо?

- Одразу після вступу я працював позаштатним кореспондентом до відділу інформації Львівського радіо. Через півроку пішов на підвищення: мене прийняли на посаду редактора відділу. Крім ведення власне новин, запровадив спортивні радіопрограми. Пригадую, що саме для радіо взяв перше інтерв’ю з Андрієм Шевченком, який у той час був ще дуже молодим, але надзвичайно впевненим у своїх силах.

У 1995 році мене запросили на радіо "Незалежність" відповідати за програмну сітку радіомовлення. Там я почав вести ранкову та денну інформаційну програму. У той же час,  створив на радіо "Незалежність" аналітичну футбольну програму, в  яку час від часу запрошував експертів.

Після цього перейшов на "Радіо  Люкс". Там я працював у міжнародних новинах, а також  займався спортивними програмами. В той час цікаву ініціативу прямих радіорепортажів з матчів футбольної  вищої ліги запровадив Михайло Метревелі (теперішній заступник президента НТКУ – ТелеПростір). Живучи в Донецьку, він пропонував радіо-станціям по всій Україні прямі включення з усіх матчів чемпіонату. Особисто я передавав репортажі зі Львова: у різні міста – Сімферополь, Донецьк, Харків… Таким чином ми найоперативніше інформували наших радіослухачів про результати зіграних матчів. Пригадую, що саме завдяки цьому проекту я вперше поспілкувався по мобільному телефону, адже саме так передавався репортаж. 

Під ці включення я зробив на "Радіо Люкс" футбольне шоу, в яке час від часу запрошував експертів. Саме у цій програмі у прямому ефірі вперше з’явився мій друг та колега по роботі Віктор Вацко.

Тепер приємно згадувати, що до появи Інтернету радіо виконувало свою безпосередню функцію -  найбільш оперативного засобу масової інформації. Зрештою, воно й тепер має шанси конкурувати з глобальним світовим павутинням, але для цього потрібно значно більше інвестицій, ніж колись.

- За яких обставин ви потрапили до Києва?

- Мій друг Євген Глібовицький запросив мене до столиці працювати на радіо "Лідер", яке у FM діапазоні робило спробу створити першу українську "talk station". Звичайно, мені важко було залишати богемне львівське життя, зриватися з комфортного місця та перебиратися до Києва. Але Євген зумів мене переконати у тому, що потрібно рухатись до центру країни і професійно зростати.

- Як ви потрапили на телебачення?

- Співзасновниками радіо "Лідер", на якому я уже працював, були продюсери з Першого національного телеканалу. Саме у той час на державному каналі відбувалось оновлення штату. Програмі "Футбол від УТН" потрібен був ведучий. Я вирішив запропонувати представникам Першого свою кандидатуру, оскільки у мене був досвід роботи у кадрі (Олександр вів музично-розважальну програму на львівському ТБ – ТелеПростір). І так вийшло, що я їм підійшов.

Пригадую, весною 1999 року мене відправили на чвертьфінал Ліги чемпіонів у Мадрид. Для мене це був свого роду культурний шок, оскільки поїздка планувалась на кінець континенту і ще й на стадіон "Сантьяго Бернабеу". Я з дитинства слідкував за двома командами: мадридським "Реалом" та міланським "Інтером". Тому ця поїздка була для мене на вагу золота. 

- Розкажіть про свій перший ефір в  якості спортивного коментатора.

- Влітку 1999 року мені "під картинку" доручили  коментувати матч кваліфікації Кубку УЄФА "Кривбас" — "Шамкір" (Азарбайджан).  Під час коментування були допущені певні помилки й похибки -  хвилювання дало про себе знати. Проте вважаю, що цей репортаж все таки можна занести мені в актив. Другий матч я коментував уже зі стадіону у парі з Олексієм Семененком.  Це був поєдинок кваліфікації Ліги чемпіонів "Жальгіріс" - "Динамо", опісля - коментував обидва поєдинки київського "Динамо" з данським "Ольборгом". У другому матчі динамівці лише на заключних хвилинах вирішили долю проходу до групового турніру. Це були перші незабутні емоції, які потрібно було відповідним чином відобразити у прямому ефірі.

- Важко було переключитись з футбольних матчів та почати коментувати Олімпійські ігри?

- Важко не було, оскільки я цікавився не тільки футболом, а спортом загалом. Інколи коментував баскетбол. На Олімпійських іграх я працював і як коментатор, і як репортер. Звичайно, це були незабутні враження, адже робота справді цікава.

- Як ви готуєтесь до матчу, який вам доведеться коментувати?

- Процес підготовки полягає у постійному відстежуванні подій. Треба перечитати головні інформаційні джерела до і  після чергового туру, переглянути відео. Тепер є багато сайтів, які значно полегшують роботу. Пригадую, колись усю статистику вів вручну, оскільки Інтернет не був такий доступний та популярний, як тепер.

За два дні до матчу намагаюся  освіжити у пам’яті всю інформацію, передивитись статистику, перечитати інтерв’ю, прев’ю.

Вважаю, що в Україні коментатори повинні вести репортаж тільки зі стадіону. Інколи я просто не розумію, коли телеканал не відправляє коментатора на матч, посилаючись на нестачу коштів. Інша справа – закордонні трансляції . Там на всі матчі не зашлеш нашого коментатора. Для нас це поки не по кишені.

Все це робиться для того, щоб під час коментування додати якоїсь цікавинки у репортаж. Десятилітній досвід коментування переконує,  що  коментувати потрібно, перш за все, гру. І цього від нас хоче глядач. Він хоче, щоб ми коментували гру, а не розповідали йому історію, оскільки можна захопитись історією і забути про лінію гри. Тоді це вже не коментування, а дискусія на тему футболу на фоні трансляції. Такого не потрібно допускати. Потрібно у всьому знаходити золоту середину.

Зараз почали практикувати коментування матчів разом з експертами. З одного боку добре, а з іншого – їх же ніхто не вчив коментувати матчі. Так, вони знають гру з середини, під час коментування можуть звернути увагу на епізод, який коментатор і не помітить, але коментаторської школи у них немає, у нас і коментаторів, як таких, не готують. Тому професійна робота коментатора полягає і в тому, що слід пояснити людям, котрі працюють з тобою в ефірі,  що потрібно чітко, лаконічно висловлювати свою думку при обговоренні відповідного епізоду.

- З ким вам найкомфортніше/найцікавіше коментувати?

- Мені цікаво працювати з Олександром Хацкевичем. Він вміє динамічного говорити, чітко охарактеризувати епізод. Також мені комфортно працювалось з Дмитром Михайленком та Олександром Головком. Вони вміють формулювати думку, роблять це лаконічно і оригінально.

- Вам важливо знаходитися в  епіцентрі подій чи можете вдало коментувати зі студії?

- Звичайно, важливіше перебувати на стадіоні і вести репортаж безпосередньо з епіцентру події. Коли я коментую матч зі стадіону, дивлюсь і на поле, і на монітор. Чому? Оскільки йдуть повтори, показують крупний план гравців чи тренера. Тактичну схему краще видно з коментаторської кабіни і я вважаю це справжнім коментуванням.

Вважаю, що в Україні коментатори повинні вести репортаж тільки зі стадіону. Інколи я просто не розумію, коли телеканал не відправляє коментатора на матч, посилаючись на нестачу коштів. Інша справа – закордонні трансляції . Там на всі матчі не зашлеш нашого коментатора. Для нас це поки не по кишені. Але на центральні матчі провідних європейських чемпіонатів потрібно все таки відправляти вітчизняного коментатора і за рахунок цього підсилювати  ефект присутності глядача на стадіоні. Адже коментатор  - та людина, котру глядач постійно слухає і якій довіряє. Якщо ж глядач чує і бачить, що "його коментатор" працює з арени матчу, то й ступінь довіри значно вищий, особливо у час розквіту Інтернету, коли вболівальники й сам можуть знайти всю інформацію, яку вичитає для них коментатор.

- Трапляються казуси у прямому ефірі?

- Часом виникають технічні моменти. Дуже часто не спрацьовує кнопка вимкнення мікрофона, коли хочеться кашлянути. А інколи такої кнопки взагалі немає. Тоді краще не кашляти (сміється).

Пригадую, у 2000 році я коментував фінал Ліги чемпіонів "Реал" – "Валенсія". Наді мною сидів коментатор іспанського телебачення. Він так кричав, що було чути у мене в кабінці. Тоді доводилося підвищувати  голос в ефірі, а іноді й пояснювати глядачам, що відбувається.

- Для вас важливо, що коментувати: матчі Ліги чемпіонів чи української Прем’єр-ліги?

- Звичайно, це важливо. Ліга чемпіонів, Кубок світу, Євро  – це найкращі зразки футболу. Але без чемпіонату не буває єврокубків, тому для мене також цікаво і важливо відстежувати події в чемпіонаті.

По факту все відбувається дуже просто. Ти працюєш на каналі і він володіє правами на показ Ліги чемпіонів чи відповідного чемпіонату. Зараз я співпрацюю з холдингом "1+1", що показує футбол як на однойменному  телеканалі, так і на  "2+2", тому із задоволенням  коментую матчі української Прем’єр-ліги.

- Хто, на ваш погляд, зараз є найкращим коментатором(ми) України?

- Вацко та Джулай.

- Чи є команди, матчі яких ви б не погодились коментувати?

- Таких команд немає. Якщо б у мене була можливість і вільний час, я б залюбки коментував й матчі української першої ліги.

- Розкажіть про  програму "ГОЛ!". Чи є шанси її відродити?

- В моїй кар’єрі це був найбільш успішний проект. Нам вдалось підібрати висококласну команду журналістів, режисерів, операторів. Зараз усі футбольні оператори, які починали на "ГОЛі!", працюють на інших футбольних проектах.

5 років програма існувала і абсолютно заслужено отримала титул Найкращої спортивної  програми 2007 року. Але за іронією долі так трапилось, що у 2008 році по банальній причині програма зникла з ефіру. Канал не домовився з головним спонсором - компанією "Оболонь", яка уже три роки виконувала свої спонсорські зобов’язання, і не захотів 2-3 місяці оплачувати роботу колективу. Також відзначу, що з тих грошей, що платив спонсор не більше 40% йшло на виробництво, 60% забирав собі телеканал. Також канал, окрім того, повністю забирав гроші отримані від рекламних блоків, які йшли під час ефіру програми.

У даний час продовжую вірити в те, що нова програма буде. Чи буде вона називатись "ГОЛ!" чи по-іншому – покаже час. Бажання створити класну спортивну програму мене не покидає.     

- Яка футбольна програма на українському телебаченні у даний час найкраща?

- У колег поки що не все виходить. Якщо розглядати програму телеканалу "2+2" "Про Футбол", то має місце недостатньо професійний підхід в плані ведення і висвітлення подій. Але це - початок шляху і їм потрібен час для того, щоб розігнатись і набрати обертів. Мені, чесно кажучи, дуже прикро, що у веденні програми допускається стільки несерйозності. Гумор, жарт має бути, але не у такій кількості, як зараз. Хочеться досягти легкого ведення, легкої подачі інформації, але поки це більшою мірою "смішки", що межують з блюзнірством. За таких обставин ведучі не сприймаються як люди, які знаються на футболі. Може, це й не є метою, але все одно, якщо у тебе в студії три спеціалісти, то проводити "лікнеп" для себе і думати, що це буде корисно для глядачів неправильно. Глядач  вмикає саме футбольну програму і хоче щось почути саме про футбол, а не навколофутбольні жарти, котрі, до того ж, нечасто є доречними. У програмі замало відео, надто багато балаканини.

Якщо говорити про "Третій тайм", то формат вибрано  непогано. У цій програмі також  багато місця займають  жарти, не обходиться без блюзнірства. Однак ведучі – люди, котрі викликають симпатію і їхні жарти справді розважають, а не викликають відчуття обурення у дилетанстві. Принаймні, кажу про свої відчуття.  Присутність Леоненка у студії – це своєрідний компроміс між самокритикою футболу і спробою аналізу ключових моментів гри людиною, котра виступала на цьому рівні. Скажу відверто, у футбольному світі "Третій тайм" не сприймають ні тренери, ні футболісти. Але з іншого боку, хто сказав, що програму повинні всі сприймати? Я думаю, що футболістів і тренерів ображає занадто легке, фамільярне ставлення до футбольних персон. Але така програма має право на існування, оскільки не можна робити тільки ікон з футбольних персонажів.

В аналітичному жанрі залишився "Футбольний уїк-енд". Зараз там працює багато людей, які працювали на "ГОЛі!" і саме їхні  репортажі там найкращі. Кажу так не лише тому, що я з ними працював, а тому, що,  справді, знаю їхній рівень. "Футбольний уїк-енд" мав завжди майстер-клас у виконанні "ГОЛу". Вони повторювали майже все із того, що  у свій час робили ми: змінювались відповідно до нас і по нашому шаблону працювали. Зараз вони залишилися самі і неприємно бачити, як  ведучий занадто багато собі дозволяє в ефірі: іншими словами переоцінює своє значення  у процесі. Йому хотілось би побажати сприймати себе адекватніше у просторі і часі. Адже ведучий у тому форматі, в якому він працює,  не той, хто може собі дозволити просторікувати про футбол, кидати  зневажливі фрази у бік певних людей. Критикувати треба і звинувачувати при необхідності можна, але аргументовано. Свої думки і погляди завжди треба підкріплювати аргументами. Тоді є шанс стати експертом, думці якого глядач довірятиме. Коли ж людина дозволяє собі  демонстрацію типу "я вам зараз всім пороздаю епітетів і навішаю ярликів", то  перетворюється з ведучого авторитетної програми на прокламіста, думки якого відповідно й сприймаються я к пропаганда. Аудиторія не дозволяє такого ставлення до себе. Якщо ти вважаєш, що можеш оцінювати футбольні події з високо піднятим носом – то ти уже у медіатруні. Тому його і не сприймають у футбольному світі як спеціаліста.

- Матчі за участю яких команд вам коментувати найцікавіше?

- Цікаво і, навіть би сказав, почесно коментувати матчі команд, які перебувають нагорі  турнірної таблиці української Прем’єр-ліги. Ці команди грають у цікавіший футбол.  У даний час у мене є змога на "1+1" і на "2+2" коментувати домашні матчі і Металіста, і Динамо, і Дніпра. До цих поєдинків ставлюся  з піднесенням. Для мене це - завжди певного роду інтрига.

- Чого не вистачає українським коментаторам?

- Не вистачає професійної освіти, експресії, лексикону. Все банально просто. Звороти нецікаві, примітивні. Тут у приклад можна поставити російських коментаторів, яких,  справді,  приємно слухати. Потрібно динамічніше коментувати.

Не вистачає школи коментаторів. Якщо була б можливість робити тренінги, семінари, майстер-класи то, звичайно, тоді б рівень зростав. Канали не вважають це за потрібне, але у той же час хочуть мати кваліфікованих коментаторів. 

- Як ви ставитесь до Савіка Шустера у якості спортивного коментатора?

- Савік Шустер - не коментатор, однозначно. Савік любить футбол, знається на футболі. Йому для того, щоб коментувати потрібно мати експресію, володіти вмінням коментувати саме гру. Крім того, знати, коли чітко і лаконічно висловити свою думку. Потрібно просто вміти ганяти м’яч. Він, на жаль, цього не вміє. Це не його.

- Важко зберігати нейтралітет до симпатизуючої команди під час коментування?

- Це не важко, але потім все одно звинувачують у тому, що ти вболіваєш за одну команду більше, ніж за іншу. Я стараюсь піднесено коментувати атаку кожної з команд. Атака це завжди загострення - привід підвищувати тембр та більш експресивно коментувати. 

Часто хибне враження про симпатію коментатора складається саме через те, що одна команда атакує більше за іншу.

- Який матч чи трансляція у вашому коментуванні вам найбільше запам’яталась?

- Незабутні матчі "Динамо" - "Ольборг" та "Динамо" - "Реал". Також пригадую драматичний поєдинок збірної України з командою Словенії.

Ще хочу виділити цікавий, насичений поєдинок Чемпіонату світу 2006 року Німеччина – Аргентина, який по пенальті виграли німці.

- Прокоментуйте ситуацію з компанією "Поверхность ТВ".

- Наскільки я знаю, там практично весь колектив уже розійшовся через те, що власник не зміг оплачувати зарплату і, відповідно, згорнув виробництво. У свій час на "Поверхности" були усі провідні чемпіонати і, звичайно, прикро, що все закінчилось таким чином, оскільки за час існування вищезазначеної компанії в Україні збільшилось число якісних журналістів та коментаторів, а зараз люди фактично залишились без роботи.

- Що для вас значить статуетка "Телетріумфу"?

- Це висока і приємна оцінка нашої роботи. У 2006 році ми отримали статуетку за "Богатирські ігри", а у 2007-му програму "ГОЛ!" визнали найкращою спортивною програмою року. Звичайно, я радий з того, що зміг досягнути таких висот у галузі телебачення, адже саме на ТБ рівень амбіцій і честолюбства зашкалює. Саме тому завжди потрібно старатись бути найкращим, а не посереднім та сірим і підкорювати все нові й нові вершини. 

- Якщо б вам довелось вибирати: працювати прес-аташе у збірній чи коментувати матчі? Щоб ви обрали? 

- Обрав би роботу в  якості коментатора. Звичайно, працювати у національній команді України – це честь  і престиж, але я усвідомлюю той факт, що вічно займати цю посаду не буду. Зараз мені вдається поєднувати, але робота журналіста й коментатора для мене більше значить, ніж прес-аташе.  Водночас те, що відбувається зі мною зараз – це нове й особливе. Адже я працюю на команду, і не просту, а головну команду країни. Ії інтереси – на першому місці, тож на даний момент саме ця робота -  головна.

- За кого вболіваєте в чемпіонаті України?

- Мені симпатична гра "Карпат", "Дніпра" і  "Металіста". Я хочу, щоб вони все ж таки розірвали ланцюг, яких розділяє двійку команд-учасників Ліги чемпіонів і решту. Хочеться, щоб ці команди прогресували.

За "Карпати" вболіваю завжди, але саме зараз приємно усвідомлювати, що львів‘яни демонструють яскраву змістовну гру. І цій команді потрібен розвиток, потрібно, щоби команда ставала сильнішою у тактичному плані. Зараз вони грають на різних фронтах і їм важливо  адаптуватись до цього відчуття. Необхідно, щоби була якісна ротацію складу. Зрештою, вірю, що ще цього року  "Карпати" не раз нас здивують!

Володимир Мула, спеціально для ТелеПростору

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
За матеріалами: Телепростір
Теги: Олександр Гливинський 
Можливості: Написати редактору Версія для друку PDF версія Відправити другу
Ваш email ніколи не буде опублікований
Залишилось 1000 символов
captcha 
Щоб не вводити капчу зареєструйтесь або увійдіть під своїм акаунтом

Додати коментарів (0)

Додай коментар першим