Головна Новини Супутникового телебачення Телекомпаній Інші новини Блоги Досьє Українські телекомпанії Світові телекомпанії Телеведучі Супутникові оператори Аналітика Україна Світ Інтерв'ю Спорт на ТБ Кіно Мультимедіа Фото Відео Супутникове ТБ Ключі до супутникових каналів Biss Cryptoworks Nagra Seca Viaccess Videoguard Таблиця частот Amos 4°W Astra 4.8° Е Hot-Bird 13°E Eutelsat W4 36°E Hellas Sat 39°E Экспресс АМ22 53°E ABS 1 75°E Ямал 201 90°E ТелеBIZ ТелеLIVE Backstage Live Телеляпи Інше Контакти

Україно, згадай про талант...Легендарна програма "Сонячні кларнети" колись відкрила сотні самородків

Розмір тексту:   Розділ: Аналітика ТБ. Україна Опублікував: Володимир Мула9 січня 2011 р., 14:10
Україно, згадай про талант...Легендарна програма "Сонячні кларнети" колись відкрила сотні самородків
Тамара Стратієнко

Навіщо винаходити велосипед, якщо його давно вигадали й навіть устигли покататися? Нинішня повальна мода на талант-шоу ("Народна зірка", "Фабрика зірок", "Танцюють усі", "Україна має талант", "Х-фактор" тощо) ще не всіх заразила такою ж повальною амнезією...

Але ж були, таки були, навіть на застійному українському ТБ бородаті пращури нинішніх дуже популярних аматорських розваг!

Природно, рейтингів на УТ тоді не вимірювали (до приходу Арфуша залишалася приблизно чверть століття...). А якби хто й виміряв, то пластом ліг би під солідною вагою "частки аудиторії". Бо, наприклад, "Сонячні кларнети" (з Тамарою Стратієнко) у 70—80-ті дивилися в Україні всі поголовно!

Про легендарну програму ексклюзивно згадали режисер Еліна Волох і ведуча Тамара Стратієнко.

Українське ТБ застійного періоду — заповідник структурованого щастя. Як думаєте, люди, скільки трудилося народу в редакції музичних програм на радянському УТ? Їх (у 70—80-ті) налічувалося понад 140 осіб! І всі як бджілки "дзижчали" у трьох відповідальних відділах. Народна творчість. Класичне мистецтво. Естрада... Так...

(Із тих трьох підтоплених "підводних човнів" нині вцілів усього один — і той "естрадний"...)

"Сонячні кларнети" виникли на УТ у 70-ті. Як ентузіазм окремих телевізійних альтруїстів (редакторів, режисерів). І, природно, як копітка турбота партійних верхів про дозвілля населення.

Біля витоків "Кларнетів" стояли чудові телевізійні профі: Тамара Павленко, Наталя Рябчук, Еліна Волох, природно, Тамара Стратієнко. Програму "патронував" персонально Микола Федорович Охмакевич, "цар" українського телеефіру.

Поняттям "формат" тоді не бавилися. Тремтіли перед іншим словом — "установка"... А вона була безневинною: надихнути і підбадьорити український народ — з допомогою його ж (народу) аматорських поривів!

Тут на допомогу творцям "Кларнетів" і постав прекрасний рядок із вірша Павла Тичини:

"Навік я взнав, що Ти не Гнів, — Лиш Сонячні Кларнети!" (1918-й).

Усе подальше — вже справа техніки та ефірної політики.

Раз на тиждень — чітко й беззастережно — "Сонячні кларнети" мали дзвеніти в сітці УТ. І дзвеніли. Доносили до народу його ж творчість...

Із цього місця починається найцікавіше.

Кастингів як таких тоді не практикували. За словами режисера Еліни Савинівни Волох, для відбору талантів у цю програму доводилося на кілька днів їхати в той чи інший український регіон. І на місці (обов’язково з обласним інструктором з питань культури!) кілька днів поспіль виокремлювати найяскравіше і найцінніше. Голосисте.

Цими "Кларнетами" свого часу були охоплені практично всі області України. Програма стала телевізійним музичним турніром національного масштабу. Фрахтували ПТЗ — і гнали, часом, у найдальший кут... Якщо розчують де дзвінкий тембр доярки чи вчительки, свинарки чи пастуха, бухгалтера чи ланкової...

…Ці прекрасні трударі й ставали (бодай на один телевізійний вечір) блискучими зірками вітчизняного телеефіру.

Особливо цією програмою, що передбачувано, захоплювалися в сільській місцевості. Мало не кожне наше село змагалося "за право" бути почутим і показаним — у "Кларнетах".

Основними знімальними майданчиками "Кларнетів" зазвичай ставали обласні театри. Потім фільмували і "на натурі", щоб різноманітити програму.

…У будь-якому разі скрізь кипіли — творчі — аматорські пристрасті.

Деяких учасників "Кларнетів" творці програми пам’ятають досі.

— Свого часу в Полтаві виступав чудовий хор "Калина", яким керувала людина на прізвище Левченко, — згадує Еліна Савинівна. — Щойно почувши цей колектив, залилася слізьми! Це було щось неймовірне. Вони співали так, ніби виймали з тебе душу! А керівник колективу, здається, тільки й жив своєю справою. По-моєму, в нього навіть і сім’ї не було: весь свій час віддавав "Калині". Практично в кожному місті чи селі нам зустрічалися самородки унікальні. Доводилося, наприклад, прослуховувати десятки хорових колективів, щоб потім вибрати в "Сонячні кларнети" тільки один. Адже програма годинна. І всіх охочих неможливо було представити в ефірі. Пам’ятаю випадок, коли в одному з обласних центрів ми вечеряли в ресторані... І керівники місцевого хору так усе організували, щоб виступити прямо під час нашої «таємної вечері»: може почуємо, помітимо — і візьмемо в "Кларнети"! Озираючись у той час, звичайно, шкодую... Про те, що було мало плівки. І доводилося вже показані програми відразу ж розмагнічувати. І з сонячного часу до сьогодні "Кларнетів" практично не залишилося.

— Еліно Савинівно, ви, напевно, дивитеся нинішній "Х-фактор" чи "Народну зірку" і прикидаєте собі: хто в цих програмах міг би стати лідером-переможцем... А хто в ті роки — у вашій пам’яті — залишився серед незаперечних лідерів "Кларнетів"? Хоча, природно, sms тоді не посилали, і два мільйони призових карбованців тим аматорам навіть наснитися не могли.

— Ой... Це неймовірно складне запитання! Багато всього перед очима: облич, голосів, доль. Так одразу когось і не виділиш. Хоча... чекайте-чекайте... Згадую одну яскраву людину... Яша Малько! З села Велика Багачка. Він, якщо не помиляюся, працював директором місцевої музичної школи. Співав у "Кларнетах" як Бог! Мав дивовижний баритон. Достоту як в Анатолія Мокренка. Їх навіть переплутали якось. Коли Яшу почув у нашій програмі знаменитий Микола Кондратюк, то, не роздумуючи, запропонував йому місце в консерваторії. Без іспитів! Більше того... Цій талановитій людині хтось із шанувальників у партійних "верхах" одразу пообіцяв навіть київську квартиру, якщо він тільки погодиться переїхати в столицю. І що ви думаєте?

— Навіть не знаю, що думати.

— Яша відмовився! Він заявив: "Нізащо не залишу рідний дім, кохану дружину і свою Велику Багачку...". І не переїхав! Не знаю, як згодом склалася його доля... Але талановитих людей перед авторами пройшло дуже багато. Згадую одну гарну тілисту жінку на ім’я Віра... Вона теж пречудово виступила в "Сонячних кларнетах". І тембр її перегукувався з міццю голосу Раїси Кириченко. Їй теж запропонували: "Віро, давай у Київ! Тебе чекає велике майбутнє!". Вона: "Ні! У мене чоловік — не відпустить...".

Важливим номером програми "Сонячних кларнетів" значилися виступи "хорів-ланок". Бабусі й жіночки у віночках або хусточках (які завжди переливалися, звісно ж, не найдорожчою «біжутерією») — словом, наймиліші рекордсменки-буряківниці, командири польових боїв — наповал вражали українську телеаудиторію непереборною висотою співочого наїву... (це я тепер так "мудрую", згадуючи і своє тяжке дитинство біля телевізора). Голоси цих ланкових то зливалися, то розліталися... У так і не дослідженому музичному напрямі — "хор-ланка" — було щось від народного плачу і від народного молодечого запалу...

— Не уявляю, чи залишилися нині в українських селах такі-от хори-ланки? — розмірковує режисер "Сонячних кларнетів".

— Якщо й залишилися, то у вигляді "мамонтів", що пережили льодовиковий період — скоро ж і колективних господарств не залишиться...

Чи була цензура стосовно такої, здавалося б, безневинної "течії", як аматорська творчість у "Кларнетах"? Режисер запевняє: жодна передача не могла з’явитися в ефірі без попереднього перегляду та обговорення найвищим теленачальством. Як згадує Еліна Савинівна, не можна було оминути й деяких досить дивних "табу". Яких же? Виявляється, окремих телебосів дратували бородаті виконавці. Чому? Загадка! І деяких бородатих аматорів (або й професіоналів) у буквальному значенні голили прямо перед ефіром... Тоді телевізійними коридорами навіть жарт гуляв: якби на УТ з’явився Карл Маркс, то і йому довелося б звернувся до цирульника!

— Чи визначало телекерівництво якийсь основний принцип роботи в "Кларнетах"? Що, власне, ви мали донести до глядача? Чим захопити його — насамперед?

— Ну, в цьому питанні все просто й навіть демократично. Виняткова й абсолютна народність — ось принцип, якщо й був такий. За півтора десятиліття роботи в "Кларнетах", чесно признаюся, в мене остаточно відпали сумніви щодо того, яка нація наймузикальніша й найбільш дзвінкоголоса. Зазвичай кажуть, що це італійці... Та ні! Українці! Мені просто-таки в голові паморочилося від думки, що в кожному селі, в кожному районному центрі тоді співали унікальні хори й дивовижні вокалісти. Ці люди якось поєднували основну роботу і музичне захоплення. І на все їм вистачало часу. Пам’ятаю випадок, коли наша чудова ведуча Тамара Стратієнко якось вийшла на сцену і загадково запитала: "Як гадаєте, дорогі глядачі, скільки мені років?..". Зал принишк... А Тамара продовжила: "Зараз ви почуєте унікальну виконавицю, матір одинадцятьох дітей... Їй тридцять сім! Але вона знаходить час і для творчості...". Зал вибухнув оваціями. Різне бувало... Пам’ятаю, мені в Полтаві якось навіть "швидку" викликали, бо темп роботи інтенсивний, п’ять автобусів учасників... І писали програму до дванадцятої ночі! Але, знаєте, найліпші ліки в ті роки — це телевізійний пульт. Він і зціляв від хвороб…

— Із "Кларнетами" в моєму житті справді пов’язано все найбільш "сонячне", — розповідає Тамара Стратієнко. — Я десять років вела цю програму. Аж поки не перейшла на інші цикли. Були випадки, і це не фантазія, коли в деяких областях під час наших виступів викликали навіть загони кінної міліції! Неймовірна кількість людей тоді поривалася потрапити в зал. І всім місць не вистачало. Як кажуть, міліція берегла... Згадую, як усе починалося. Над першим випуском "Кларнетів" працювали, власне, перші профі українського телебачення: оператори, режисери, редактори. Прем’єра передачі вийшла в ефір — і я цілком випадково зустрічаю Миколу Охмакевича... "Тамаро, в цієї програми велике майбутнє! Вона й тебе зробить зіркою!" — так сказав. І наче благословив. Згодом я познайомилася зі стількома прекрасними, талановитими людьми... У Чернігівській області спілкувалася з першим комендантом Берліна (він брав участь у наших "Кларнетах"). Програма відкрила людям чудового музиканта Василя Нечепу, який потім став народним артистом України. У "Кларнетах" же не тільки співали чи танцювали, у цій програмі ми намагалися розповісти людям про людей і показати Україну в усій красі її різноголосся і талантів. Тому... про "Х-фактор" краще не питайте.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
За матеріалами: Дзеркало тижня
Можливості: Написати редактору Версія для друку PDF версія Відправити другу
Ваш email ніколи не буде опублікований
Залишилось 1000 символов
captcha 
Щоб не вводити капчу зареєструйтесь або увійдіть під своїм акаунтом

Додати коментарів (0)

Додай коментар першим