Ведучий програми  "Факти. Спорт" на ICTV розповів, якої життєвої філософії навчив його острів і на скільки розмірів схуд під час участі в легендарному проекті "Останній герой".  

–    Андрію, чому ти погодився на участь у цьому проекті і чи важко тобі далося це випробування?

–    Мабуть, хотілося перевірити, на що я здатен. Довелося мокнути під дощем, голодувати. Хоча я не ласун, але піддався загальному маренню солодощами. А ще дуже хотілося кави, її аромат ніби стояв у повітрі. Втім найважче було випробування навіть не умовами та голодом, а людськими стосунками. Бо голод, як і дискомфортні умови, можна пережити. А ось знайти порозуміння між людьми, які опинились в однаковій екстремальній ситуації, давалось важче. Хтось поводився некоректно, хтось благородно. Все це буде видно на екрані, там важко щось приховати. Одне скажу, коли було важко визначити проти кого голосувати, уявляв, чи може ця людина бути для когось взірцем, чи бачу я її останнім героєм. Часто застосовував цей прийом і допомагало.

 –   Що з екзотики запам’яталося найбільше на островах?

 –   Панамські острови якраз лежать на маршруті, яким мігрують великі кити. У цей час у них якраз був шлюбний період, і бачити, як вони граються в океані... Це щось неймовірне, коли у морі метрів за 100 від тебе рибина розміром як літак. Мабуть, більше ніде я не побачу таких величезних устриць, як на острові. Смачні та екологічно чисті. Ми просто, як вандали, розбивали їх сокирою, поливали лаймом та їли. У якомусь французькому чи італійському ресторані за таку устрицю довелося б заплатити доларів 300-400. А ще колись на острові був промисел - виловлювали перли. Нині таких мушель там залишилося зовсім небагато. Можливо, одна на сотню. Одну таку зі справжніми перлинками нам пощастило знайти.

–  Яке воно життя без годинника, мобільного та Інтернету?

–  Там зовсім інші турботи, цінності. І,  чесно кажучи, за весь час перебування на острові я навіть не згадував про те, що відбувається в Україні. Завдання стояло не як дістатись на роботу без заторів, а як здобути кокос і дотягти його додому.  Хоча після повернення я навіть не міг пригадати, куди треба тиснути, щоб набрати номер на мобільному, до звичного телевізійного життя адаптувався швидко. Єдина проблема була, що мій гардероб потрібно було міняти на 100%, оскільки я схуд на 3 розміри. Але те, як я зараз виглядаю, мене абсолютно влаштовує і повертатись до тієї форми, яка у мене була до острова, мені зовсім не хочеться.

–   Як тебе прийняла Україна, хто очікував вдома?

–   Це було найкумедніше, бо коли ми їхали назад, то мене і ще кількох учасників на паспортному контролі в Україні не хотіли пропускати. Довго звіряли паспорти з нашими неголеними й худющими обличчями та ставили питання, на які знають відповіді лише їх власники. Мабуть, наявність ще кількох таких сумнівних “туристів” переконала контроль у нашій справжності. Вдома на мене чекала кохана дружина. Батьки хвилювалися на Вінниччині. На жаль, через напружений графік я рідко буваю вдома, бо працювати на ICTV почав ще зі студентських років.

 –   Участь у програмі щось змінила у твоєму житті?

 –   Так, вона вплинула на мій світогляд. Тепер у супермаркеті намагаюся купувати лише необхідні продукти, щоб не доводилося викидати. У перші дні була паніка, а раптом не буде, що їсти. Ночами перевіряв у холодильнику, чи все гаразд. Але найголовніший меседж, який я отримав на острові, полягає у тому, що люди живуть в очікуванні чогось. Так, завтра отримаю зарплату і куплю те або почну життя з понеділка. А насправді життя вже триває, ми вже у грі. І треба цінувати кожну мить. Подивися на сонце - і тобі радісно від того, що живеш. От ми прокидалися на острові вранці і віталися із сонцем, морем. Ввечері дивилися на захід. Чи часто ми це робимо в щоденному житті? На острові я почав помічати і цінувати прості речі: ковток свіжої води, повітря. Це просте і водночас важливе відкриття. Але для того, щоб мені дійти до нього, потрібно було пережити дні, тижні випробувань на острові.